Брама із минулого в майбутнє

(Поч. у №№ 48, 51)
Цього літа ми продовжили пошуки. Історія продовжилася там, де й не чекали – у найбільшій Богородичній базиліці світу – церкві Санта Марія Маджоре у Римі.
«Сніжна Марія» – та сама церква, де зустрілися героїні моїх «Чотирьох доріг» – Антуанетта і синьйора Крістіна.
Легенда про чудо серпневого снігу широко відома. Заможний римлянин на ім’я Джованні не мав дітей і просив Матір Божу, аби послала йому спадкоємця. Богородиця прийшла до нього уві сні й звеліла спорудити храм на тому місці, де уночі випаде сніг. Гірко зажурився Джованні – серпень надворі, до снігу так далеко… Проте наступного дня Римом полетіла звістка – на верхівці Ексвілінського пагорба випав сніг! Справжнісінький сніг! Джованні побіг по благословення на спорудження храму до Папи, і виявилося, що Папі Ліберію тієї ж ночі було таке самісіньке видіння. Це сталося 5 серпня 352 року.  На місці, вказаному Святою Дівою, був споруджений величний храм.
Церква велична зовні й невимовно красива всередині. Одна з небагатьох, що залишилася у первісному вигляді, не зазнала руйнувань і значних реконструкцій. Заходимо не головними дверима, ні. Для нас, тих, хто завітав до Риму цього року, відчинена Свята Брама – Porta Santa. Богородиця та Ісус простягають нам руку спасіння і допомоги.
Над головою – стеля, позолочена золотом, привезеним Колумбом з його мандрів, – подарунок Риму від іспанських короля та королеви Ізабелли і Фердинанда.
Під величним головним вівтарем, де розташований головний Папський престол, є ще один – нижній, confessione, куди можна потрапити сходами униз. Там зберігаються ясла, в яких лежав 2 тисячі років тому маленький Ісус. Ясла – це п’ять дощечок, складених разом. Їх перенесли до Риму у 642-му році. Повірити не можеш, що колись на соломі у цих яслах Діва сповила маля, що змінило світ…
Там же, в нижньому престолі, знаходиться релікварій з частиною мощів апостола Матфея.
Неподалік від входу – баптистерій, чудово оздоблений, з мармуровою хрещальнею. Ліворуч на стіні знаходиться меморіальна таблиця Кирилові та Мефодію, присвячена події надзвичайної ваги для слов’янських народів.
Іноді знаходиш там, де й не шукаєш. І непомітна іншим мармурова таблиця є для тебе підтвердженням того, що ти на правильному шляху, бо це – знак на недовідомій дорозі..
Солунські брати, Костянтин (Кирило) та Мефодій, послані у Велику Моравію на прохання князя Ростислава, щоб нести місцевому люду слово Боже зрозумілою мовою, розпочали важку працю над створенням алфавіту, а згодом Костянтин переклав Євангеліє та богослужебні книги слов’янською. Це не сподобалося німецьким єпископам, які поскаржилися до Риму на те, що місіонери «впали у мовну єресь» і посміли перекласти Святе Письмо не канонічною мовою. Папа Микола ІІ розгнівався і у 861 році послав Солунських братів із важкою та небезпечною місією до хазарів. Не виключаю, що в надії на безславний або й трагічний кінець подорожі. Проте недарма Костянтин мав прізвисько Філософ, недарма славився своєю освіченістю та здатністю порозумітися хоч би й з хазарами!
Понад те – у Херсонесі, порту, куди прибували подорожні, Костянтин та Мефодій віднайшли місце поховання св. Климента – четвертого після св. Петра Папи Римського, що знайшов мученицьку смерть у водах Козачої бухти під нашим українським Севастополем – тоді Херсонесом. Брати вмістили мощі до церкви св. Созонта і подалися до хазарів. Волею Божою вдало виконали свою місію. Через 6 років, повертаючись через той же Херсонес, узяли мощі св. Климента і подалися з ними до Риму, пославши поперед себе гінця, що ніс новому Папі, Адріану ІІ, радісну звістку – віднайдена величезна християнська святиня – мощі Папи-мученика, що загинув за наказом імператора Траяна, розіп’ятий на якорі, у водах Чорного моря.
Великою була радість у Римі. Адріан ІІ по-іншому сприйняв повідомлення про те, що брати-герої не лише достойно виконали свою місію серед ворожого хазарського племені, не лише віднайшли мощі святого Климента, а й довершили величезну працю – переклад Святого Євангелія слов’янською мовою.
Папа Адріан ІІ прийняв Костянтина і Мефодія з великими почестями, прийняв святі книги, написані новим алфавітом, дозволив братам правити у найбільшій Богородичній базиліці світу мовою наших предків, «щоб і в цій мові хвала Господу вознесена була!» Ще й застеріг: «Якщо хтось із учителів, які прийдуть до вас, (…) насмілиться вас якось розбещувати, глузуючи з книжок на мові вашій, хай буде він не лише відлучений від церкви, але і відданий під суд, поки не навернеться. Бо це – вовки, а не вівці, яких треба розрізняти за плодами та обходити стороною».
«Папа Адріан ІІ прийняв слов’янські книги, освятив їх та передав їх у знаменитий римський собор Санта-Марія Маджоре, а єпископам Формозі Портуенському, який згодом став Папою, та Гаудеріху Веллетрійському доручив прийняти іспити й висвятити належно підготовлених учнів Кирила та Мефодія. Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул archiepiscopus Pannoniensis — архієпископ Паннонcький. Із приходом солунських братів до Риму літургії старослов’янською мовою урочисто відправлялися у найбільших храмах Риму: Апостола Петра, апостола Павла, святого Андрія», – пише професор Любомир Белей.
Саме цій історичній події присвячена скромна дошка на стіні базиліки Санта Марія Маджоре – неспростовний доказ подвигу слов’янських апостолів і величезної поваги апостольського престолу до їхньої подвижницької місіонерської праці. Об цю дошку вщент розбивається московська пропаганда, що намагається нав’язати нам міф про «невтомну і безкомпромісну боротьбу із Римом».
Молодший із братів Костянтин прийняв у Римі чернецтво і нове ім’я – Кирило. Невдовзі захворів і помер. Його нетлінні мощі спочивають у Римі, у підземній частині церкви св. Климента, у місці, святому для кожного українця, для кожного, хто пише кирилицею…
Леся РОМАНЧУК, викладач, лікар, письменниця