Брама із минулого в майбутнє

(початок у №48 від 22 червня 2016 року)
Дивні й невідомі діла Твої, Господи. А ще більш дивні шляхи, якими приходять до нас крихітні уламки істинної історії нашої держави, загублені у столітньому попелі, затоптані чобітьми чужинця.
Сім років тому в моє життя прийшов Климент Римський – і немов браму відкрив у коридор, що сполучає глибоке минуле з прийдешнім.
Напровесні 2012 року ми посперечалися з одним відомим істориком. Відомим тим, що він… вигадує історію України. Історія має базуватися на фактах, а не на припущеннях.
«Це сталося після цього» не завжди означає: «Це сталося внаслідок цього». Історик стверджував, що Десятинна церква в Києві була освячена мощами св. Климента, і ці мощі привіз князь Володимир із Корсуня після того, як там охрестився. Історично вірною є лише перша частина твердження – Десятинна церква справді була освячена мощами св. Климента. От тільки привезти їх із Корсуня – Херсонесу – Володимир Великий не міг з тієї простої причини, що їх там уже не було.
Освічений читач обуриться і не погодиться! «Як це – не було? Кожному відомо, що чесна глава св. Климента перебувала у Десятинній церкві, і в 1137-му році хіротонізація першого руського митрополита Клима Смолятича відбулася саме завдяки присутності на Русі цієї великої християнської святині!»
То звідки ж прийшла на Русь ця реліквія?
Після загибелі Папи Климента у 101 (чи 97-му?) році у Херсонесі його мощі спочивали на скелі посеред Козачої бухти. У 861 році сюди прийшли під час своєї Хозарської місії апостоли слов’ян – брати Солунські, Кирило та Мефодій. Вони відшукали мощі, помістили їх у церкві св. Созонта і рушили далі, на Північ, виконуючи місійне завдання Папи Римського Миколи ІІ. Довгим та небезпечним був шлях великих просвітителів, та з Божої ласки все минуло успішно, і через 5 років брати повернулися до Корсуня.
Віднайдення величезної християнської святині – нетлінного тіла апостола Климента Римського – сколихнуло вічне місто. На папському престолі сидів тоді Андріан ІІ. Він із великою радістю сприйняв звістку, зустрів Кирила і Мефодія біля міської брами, велична процесія супроводжувала братів Солунських до базиліки, спорудженої на місці titulus Clementus – родинного маєтку Тита Флавія Климента, де була його підземна катакомбна церква.
Там його мощі спочивали до 988 року. Про цей рік є запис у Никонівському літописі: «Прідоша посли із Ріма от Папи і мощі святих прінесоша Володимиру». Це були мощі св. Климента. Символічним є те, що Папа надав для освячення першого християнського храму в Києві саме мощі Климента – мученика, що загинув на історично руських землях і чия місія була пов’язана з християнізацією наших пращурів.
Посольство до Володимира від Папи не було чимось винятковим, історичні джерела інформують принаймні про 4 посольства з Риму до Києва і про 2 від Володимира до апостольської столиці. Отже, князь київський перебував у тісних зв’язках з Римом, отримував звідти підтримку і допомогу, а це вщент розбиває міфи про орієнтацію молодої християнської Русі тільки на Візантію.
Справжня історія охрищення Русі ще потребує неупередженого дослідження, вільного від московської міфологізації.
Для того, щоб дослідити це і довести, влітку 2012-го довелося поїхати до Риму. Побувала в церкві св. Климента і в підземній її частині також. Підземелля під titulus Clementus було розкопане монахами-домініканцями, яким належить церква, лише у 70-х роках, зовсім недавно. Тут правив у І столітті після Різдва Христового єпископ Риму Климент. Хто знає, можливо, ці стіни чули голоси апостолів Петра і Павла, Варнави, Луки. Апостол Петро був тим, від кого Климент прийняв Христову науку, а потім – священиче служіння та єпископський сан. Св. Павло називає Климента своїм «сотрудником» в одній з місійних подорожей, лікар Лука вважає другом – саме з Лукою Климент подорожував.
Християнські історики Стрітер і Джон Скотт стверджують, що саме Климент є тим «високодостойним Теофілом» – Люблячим Бога, до кого Лука звертається, розпочинаючи своє Євангеліє: «1. Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, 2. як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, 3. тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, 4. щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився». (Від Луки 1:1-4) До Теофіла звертається автор – Лука – на початку історичної книги «Дії святих апостолів». Саме Климента бачив святий апостол Петро своїм наступником, саме його готував і йому передав опіку над паствою Христовою по своїй мученицькій смерті.
На престолі св. Климента – знак його мучеництва – якір, прообраз українського тризуба.
Величною є постать покровителя і заступника української землі, першого Христового мученика на наших теренах.
Скільки ще таємниць минулого приховано – не злічити. Але тим, хто невтомно копає, відкривається глибинна сутність нашої історії.
Леся РОМАНЧУК,  викладач, лікар, письменниця
(Продовження – в наступному середовому номері «Свободи»)