Андрій ВІТЮК: «Наркоманія забрала найкращі роки мого життя…»

 – Кожен, хто починає вживати наркотики, ніколи не думає, що буде справжнім наркоманом, що почнеться випадіння зубів, цироз печінки, зараження крові, СНІД… Ніхто не знає, що найбільший підступ диявола – занапастити все: і душу, й тіло. Він змушує людину повірити в те, що це – звичайне задоволення, задоволення людської плоті»…
Із такою відразою і сумом розмірковує про страшну хворобу колишній наркозалежний, 37-ми річний Андрій Вітюк, мешканець міста Чортків. Пробувши в полоні «невидимої смерті» 12 років, чоловік безвідрадно зізнається, що його спасіння – це вияв справжнього дива, надприродної благодаті, котра подарувала йому ще один шанс – шанс на життя. Та перед цим йому довелося пройти справжні кола пекла…
«Бізнес-імперія»
Андрій згадує, як йому ще підлітком якнайшвидше хотілося розпізнати усі сторони добра і зла. Курити почав з 14-ти літ. У галасливих компаніях бував хоча й не часто, та це завжди приносило погані плоди. Виховуючись в інтелігентній сім`ї (мати – акушер-гінеколог, батько – військовий), хлопець відчував на собі їхню неабияку опіку, що, у свою чергу, відкрило шляхи безвідмовній вседозволеності. Разом із цигарками спочатку спробував «легку» траву, потім – «ширку» (опій). До закінчення школи у 1996-му він уже впродовж двох років регулярно вживав легкий наркотик, не замислюючись про наслідки.
Знайти «дурман» у кінці 90-х, за його словами, було не так і складно, адже вже тоді існувала справжня наркотична «бізнес-імперія», коронована державною вигодою. Кожен легко міг роздобути те, що хотів, не докладаючи максимум зусиль. Надто допомагала в цьому  міліція, знаючи всі входи й виходи наркотичного лабіринту. Шукати «речовини радості» для декого стало  нормою того часу, тим паче для молоді, вирваної з-під батьківського крила, котра так і не пізнала справжньої досконалості життя.
«Вкололи і не запитали»
Граючись у наркотичну мафію, Андрій помалу втрапив у ще небезпечніше середовище недитячих ігор, що могло б коштувати йому життя. Навчаючись на другому курсі Інституту міжнародного бізнесу та менеджменту, хлопець, всупереч усім бідам, відзначався особливою харизмою, котра додавала йому популярності. «Важко було вдавати, що у тебе все гаразд, складно вести подвійне життя, поєднуючи навчання і вечірки». Проживав на квартирі. Був знайомий як із тими, котрі регулярно вживали наркотики, так і з тими, хто тільки спробував. Тієї ночі, коли його запросили «движнуть», парубок і не підозрював, як легко стане жертвою безстрашної, на перший погляд,  хвороби. «Мене вкололи і не запитали. Страху не було. Та це стало залежністю». Відчувши непередбачувану ейфорію, він легко погодився продовжувати ін`єкції героїну і потрапив у наркотичну залежність, потребуючи все більшої і більшої дози.
Не минуло й половини року, як хлопцеві  вперше довелося пережити «ломку». «Для наркомана – це найстрашніше: коли немає наркотику, а твоє тіло починає його вимагати жахливим способом –  усередині викручує все, що є, органи працюють з перебоями, неправильно. Відчуваєш внутрішній біль – фізичний і душевний. Зі страху перед цим готовий піти на все…»
«День сурка»
Саме так назвав своє життя постраждалий, який із власної волі втягнувся у наркотичне ярмо і щодня змушений був шукати наркотичні речовини. Кожен день був випробуванням на виживання.
Життя Андрія так склалося, що після кількох років навчання в інституті продовжив навчання в Лондоні за міжнародною програмою. Там, пробувши 5 років у європейському середовищі, він продовжував ганебний спосіб існування. «Я думав, що зупинюся. Що подолаю себе. Та наркотик був сильнішим». Покладаючи всі сили на здобуття «їжі», хлопець щоденно нищив себе. Навчаючись і працюючи,  не тільки шукав «підкріплення» для себе, але й зумів розгорнути бізнес для таких, як і він.  «У європейському світі все набагато простіше. Не ти шукаєш наркотик, а наркотик знаходить тебе». Проживаючи в особняку з 10-15-ма особами, нерідко впускав у дім таких собі менеджерів наркоторгівлі. А вони вже знали свою справу.  
     «Я розглядаю наркоманію як духовну проблему, де ворог душ людських – диявол. Людина, яка потрапляє в залежність, належить дияволові. Він керує нею, вказує їй, веде її.  Будь-яка залежність є гріхом. Хто є рабом гріха, той є рабом диявола», – впевнено каже учасник жахливих подій, котрі спіткали його. Згадує історію, як, втративши бізнес і гроші, змушений був опуститися до нелюдських вчинків – крадіжки майна. Чоловік розповідає, наче якась сила вела його прямо до чужого будинку. Не знаючи, що і де лежить, він навпомацки за хвилину завжди знаходив гроші.
Вибір
    Попри усі негаразди, в житті Андрія засвітилася справжня зірка надії – познайомився з чарівною Тетяною, з котрою й одружився. Та за злим помислом долі вінчався наречений теж під дозою. Тетяна й не здогадувалась, що чекає на неї. Чи витримає вона?
Народилась у молодого подружжя донечка. Замість допомоги й опіки, чоловік часто зникав із дому, щоб роздобути «сировину». Тепер він змушений був колотися тричі на день. «Дружина не підозрювала, хоча й здогадувалась. Оскільки на усіх венах не було живого місця, я коловся у пах. І знаєте, що? Одного дня вона це побачила. Я стояв перед вибором – сім`я або наркотик. Я вибрав друге».
 
На краю прірви
Усе ішло до розлучення. Ні батьки, ні друзі не знали, у чому справа. Шукаючи чергову дозу, Андрій потрапив до тюрми. У нього відібрали все, навіть телефон. У чоловіка прокинулось дивне відчуття провини – він захотів змінитися. Допомогли віруючі люди, що проповідували Слово Боже.
Запросивши Андрія на молитовну зустріч, вони вселили надію, що усе можна виправити. Та чи достатньо у нього віри? За провидінням Божим, першою про Андрія дізналася дружина. Саме до неї зателефонував давній друг Михайло, повідомивши, що Андрій у біді. Дивна новина, що йому сповістив про це Бог, занепокоїла жінку. Та, одначе, схопилася і хутко поїхала до чоловіка. Через декілька тижнів Андрій був удома.
«Народження у Богові»
Зібране разом, проте розділене, подружжя чекало на розлучення. Напередодні до них завітав друг Михайло, той самий, що розбудив Тетяну опівночі й повідомив про біду Андрія. Він запросив їх на церковну молитву. Тетяна й Андрій вирішили використати свою останню можливість піти кудись разом. У церкві перебували тихо і мирно, обоє відчули, як є Хтось, хто тримає їх за руки, очищуючи водночас. Уперше, мабуть, Андрій відчув, як з його очей котилися сльози – сльози благодаті. Це відчуття народило в ньому надію, що він зможе ще коли-небудь відчути цю Божу ласку, ласку всепрощення.
Про реабілітаційний центр Андрієві все ще не хотілося чути, бо він, мовляв, вживає наркотики зрідка. А пасторові так і не вдавалося його переконати. Однак, повернувшись додому, чоловік зберігав у собі невимовне відчуття Божої любові, безмежної ласкавості. І, як мале дитя, він вирішив віддячити Господу. Надвечір, постукавши у двері храму, чоловік прийшов дати милостиню – а віднайшов себе. Пробув там до ночі, а на ранок яснів думкою їхати в реабілітаційний центр міста Буча (Київська обл.). Після піврічного лікування Андрій не відчував навіть найменшого потягу до ненависного наркотику, а головне – повернув усе, що втратив: Бога, рідних, сім`ю. І тепер, маючи двох донечок і синочка, він – добрий сім`янин, служитель церкви, талановитий бізнес-партнер – часто згадує часи свого занепаду, в котрих розпочав знайомство з Богом… До того було не життя, а існування…
Надія САСАНЧИН