Андрій АГАФОНОВ:  «Хочеться залишити своє ім’я в історії Тернополя»

Досвідчений 34-річний Андрій Агафонов п’ять разів ставав призером чемпіонатів України з «Хіміком», а в 2011-му здобув чемпіонство разом з «Будівельником». Попередніх шість сезонів він відіграв у європейських чемпіонатах, а зараз повернувся в Україну і виступатиме в лавах дебютанта Суперліги Парі-матч БК «Тернопіль».
– Приїхали до Тернополя, бо тут тренером Дмитро Забірченко, з яким вигравали чемпіонство в «Будівельнику»?
– Не лише. Дмитро телефонував мені одному з перших, ще до підписання Андрія Кальниченка, Олександра Кольченка й решти хлопців, – розповів баскетболіст  в інтерв’ю Главкому. – Я спершу вагався. Мав намір завершити кар’єру. За кордоном залишатися вже важко, а вдома… Сказав, що прийму рішення залежно від того, які гравці з’являться у лавах «Тернополя». Бо здоров’я, щоб показати рівень і запалити багатьом нервову систему, ще начебто є. Усе залежить від того, хто гратиме поряд.
Хочеться щось довести з «Тернополем». І особисто, але найперше – з командою. Клуб вперше грає в Суперлізі, хочеться залишити своє ім’я в його історії. Звісно, за бюджетом ми у першу п’ятірку не входимо. А ось за грою туди увірватися кортить.
– І як вам місто, в якому ви хочете залишити своє ім’я?
– Наразі звикаю. Це не надто важко. Живу неподалік від нашого залу, в мікрорайоні «Сонячний». Там уже орієнтуюся добре. Сподобався центр Тернополя. Як мені й розповідали – це маленький Львів. Акуратно, чисто, затишно – мені подобається. Думаю, умови для того, щоб повернути ігровий тонус і показувати гарний результат, оптимальні.
– Суто баскетбольне середовище для вас теж звичне?
– Так. З Кольченком і Кальниченком грали разом у «Хіміку», з Пашею Буренком вигравали Кубок України в складі «Будівельника». Та й Сашка Тищенка з Максимом Сандулом знав ще шість років тому, до переходу в німецький «Крайсгальм Мерлінс». Маємо місяць, щоб зігратися, зрозуміти, які в кого ролі і завдання.
– У грі під керівництвом тренера, який є майже вашим однолітком і з яким не так давно разом виходили на майданчик, труднощів не вбачаєте?
– Діма Забірченко старший на два роки. Але навіть якби був молодший, то суті справи це не змінює. Є гравець, а є тренер. Діма чи «Заба» – то після тренування. У залі він тренер. Навіть якщо тренер сказав бігти десять «полян» за хвилину – треба виконувати.
– Вам пощастило грати здебільшого в європейських тренерів. Забірченко на них схожий?
– Поки провів під його керівництвом надто мало тренувань, щоб робити якісь висновки. Але не треба забувати, що з більшістю тих спеціалістів, з якими працював я, тренувався й Дмитро. Думаю, в кожного він щось взяв і сповідує їхню систему.
– Кондицій через тривалу паузу не розгубили?
– Якби розгубив, то можна було б завершувати і не роздумувати. Я знаю, що мені треба і тримаюся в тонусі, незалежно від того, є тренування чи ні. Як-не-як, розпочинаю 17-й сезон тільки в клубах елітних ліг. Працював упродовж всього літа. В основному багато бігав. Це важливо, бо якщо зупинити дихальну систему, почнеш набирати вагу. Не втратив і баскетбольні навички, бо техніка, система залишаються на рівні підсвідомості, навіть за умови, що зали під час карантину були зачиненими. М’яч у руки в цей період брав рідко. Але ось провів у Тернополі перші тренування, покидав на влучність і зрозумів, що коли забиваєш з 50-ти 45-46, то все добре.