Анатолій КНОЛЬ: «Роби, що вмієш, допоможи, чим можеш»

Більше року в Україні точиться страшна кровопролитна війна. Поки ворог нищить наші землі, безглуздо намагаючись перемогти незламний дух нашого народу, українці об’єднуються і щоразу стають ще дружніші, міцніші, войовничіші.

Мені часто випадає нагода знайомитися з неймовірними людьми. Людьми, котрі щоденно, не покладаючи рук, допомагають нашим військовим, волонтерять не для преси, а за покликом серця. Так, нещодавно мала за честь поспілкуватися з Анатолієм Кнолем, котрий з третього квітня цього року виконує обов’язки генерального директора комунального неприбуткового підприємства «Заліщицький обласний госпіталь інвалідів та ветеранів війни і реабілітованих».

У нашому краї він – доволі відома особистість. До цього пан Кноль працював у Чорткові завідувачем відділу переливання крові. З 2014 року активно займається волонтерством. Розпочинав з медслужби Майдану в Києві, співпрацював з логістичним центром допомоги бійцям АТО і самообороною Тернополя. Свого часу отримав  премію «Волонтер року».  Разом з однодумцями переобладнували медичні заклади у Маріуполі.

Про цю неординарну людину можна писати ще дуже і дуже багато, але він просив, щоб ми розповіли вам, дорогі читачі, саме про госпіталь, який пан Анатолій сьогодні намагається максимально реформувати, зробити більш доступною та ще більш кваліфікованою допомогу для пацієнтів, надто для захисників, які проходять реабілітацію. А ще про неймовірний професійний колектив – справжнісіньку сім’ю, яка щоденно піклується як один про одного, так і про хворих.

Запроваджують передову практику

На сьогодні госпіталь може надати висококваліфіковану  медичну допомогу 120 хворим у трьох відділеннях: неврологічному, реабілітаційному (з ліжками для паліативної допомоги) а також кардіологічному.

Щорічно тут оздоровлювалося більше 2-х тисяч хворих, що перебували під соціальним захистом держави. Це – інваліди війни, учасники бойових дій, учасники війни, реабілітовані, діти війни.

Після медичної реформи, уклавши договір з НСЗУ, госпіталь має можливість надавати кваліфіковану допомогу усім, без винятку, хворим.

«Намагаємося, щоб у закладі був весь набір медикаментів, що вимагає НСЗУ. Отож, ліки у нашому закладі надають безкоштовно. Також я залучаю усі можливі ресурси, знайомства як по Україні, так і по всьому світу, щоб нам надавали гуманітарну допомогу. До прикладу, зараз до нас їде зі Сполучених Штатів вантаж з обладнанням для реабілітації. Є домовленість з колегами з Тернополя, котрі мають привезти до нас в гості поляків, які допоможуть з обладнанням для спортивних залів. Окрім того, вони допоможуть обладнати й літній спортивний майданчик, де матимуть змогу тренуватися як фізично здорові люди, так і ті, хто пересувається на інвалідних візках. Фізичні тренування нікому ще не завадили. Особисто в мене під опікою є два візочники у Львівській області. Один із них брав участь у боях за Луганський аеропорт. Хлопець навчився виходити на бруси середнього рівня, щоб встати з візка, тепер перейшов на звичайні бруси і творить на перекладині просто дива. Інвалідний візок – це не кінець життя, з цим просто потрібно навчитися жити. До прикладу, отой хлопчина два роки тому одружився, створив щасливу сім’ю», – розповів лікар.

Пан Анатолій вже давно спілкується з такими хлопцями, розуміє і знає їхні потреби. Часто розмовляє з колегами з реабілітаційних центрів по всій країні, де реально роблять дива і ставлять хлопців на ноги.

«Я поставив собі і колективу запитання: чому ми так не можемо? Можемо і будемо! Тож ми переймаємо якісний досвід і запроваджуємо передову практику тут», – наголосив керівник.

Заново вчать ходити, говорити

Нещодавно у соцмережах розповіли про можливості команди справжніх спеціалістів, що працюють у цьому медзакладі. До прикладу, жінка лежала у них після інсульту, нерухома. Мультидисциплінарна команда фахівців Заліщицького госпіталю навчила жінку ходити, тож повністю лежача пацієнтка вийшла з медзакладу на власних ногах.

Інший випадок – до госпіталю потрапив чоловік, переселенець, він не міг розмовляти, у медзакладі навчили, причому через співи.

«Команда спрацювала на відмінно. Онук забрав його в Німеччину, однак дідусь запевнив, що він повернеться в Залищики восени. Навіть не забирав особистих речей. Так було зворушливо спостерігати, як вони виходили з госпіталю, разом співаючи українських пісень, – розповів лікар. – У нас двері відчинені для усіх охочих. Нас легко знайти у соцмережах. Сьогодні ми хочемо на всю країну розповісти про себе, адже ми реально можемо допомогти людям».

Нещодавно пан Кноль розмовляв з військовим капеланом, тож є надія, що невдовзі у закладі проведуть реколекції військових капеланів. У чоловіка є мрія – щоб не лише хворі відвідували медзаклад, а приїжджали у мальовничі Заліщики цілими сім’ями. Таким чином пан Анатолій хоче допомогти владі відродити туристичне містечко, яке колись славилось не лише на всю країну, а й світ.

Щоб люди почувалися, як вдома

У медазакладі є все необхідне для лікування та реабілітації хворих: лабораторія, фізкабінет, рентген кабінет тощо. Роблять акупунктуру, парафінові процедури, є навіть лікар, який у своєму лікуванні використовує бджоли, є сенсорна терапія тощо.

Окремо хотіли б розповісти про харчування. Анатолій Кноль каже, робить усе, щоб хворі відчували себе не як в холодній лікарняній палаті, а як вдома, тож і їжа має бути не прісною, лікарняною, а смачною, як в мами на кухні. До прикладу, у вихідні дівчата ліплять вареники, готують різноманітні смаколики.

Два тижні тому забрали із психоневрологічної лікарні бійця, котрий не міг ходити, доклали максимум зусиль і сьогодні чоловік на двох ходить по Заліщиках, милується краєвидами. Більше того, пан Кноль дозволив, щоб біля нього увесь час перебувала дружина та дитина, створили для цього всі необхідні умови. Основне – це результат, переконує лікар, заради цього фахівці госпіталю підуть на все.

«Основна проблема – про нас не знають»

Основна проблема, каже керівник, що мало людей знають про існування медзакладу, оскільки госпіталю немає в маршруті пацієнта. Пан Кноль привозить військових на реабілітацію через власні знайомства.

«Тож хотів би через сторінки вашого видання звернутися до тих, від кого це залежить, щоб нас внесли у цей маршрут, щоб ми на повну запрацювали. У нас неймовірна команда, є чимало здобутків, напрацювань. Люди готові і хочуть працювати!» – наголосив керівник.

«Наші медсестри – безцінні»

Минулого тижня святкували Міжнародний день медичної сестри. Тож наостанку Анатолій Кноль розповів про господинь госпіталю. Чоловік каже – це неймовірні, безцінні люди. Усі молоді, енергійні, готові вчитися новому.

«Хотів би висловити нашим медсестрам щиру подяку. Щодня вони вчаться, розвиваються, щоб стати помічниками реабілітологів і надавати ще більш фахову, кваліфіковану допомогу. Піклуються про хворих, завжди усміхнені. Незважаючи на непросте сьогодення, вони важко працюють, щоб допомогти фахівцям ставити на ноги пацієнтів. Роби, що вмієш, допоможи, чим можеш – основне гасло, з яким я йду по життю, якого дотримується і весь колектив нашого госпіталю, за що велика подяка».

Дорогі читачі, як бачимо, щоб отримати гідну, кваліфіковану допомогу, зовсім не обов’язково їхати за кордон чи шукати реабілітаційні центри у великих містах країни. У нашому краї теж працюють гідні фахівці, які йдуть назустріч і завжди готові простягнути руку допомоги. Підтримуймо один одного і разом наближаймо перемогу. Будьте здорові! Все буде Україна!