Йорданська вода творить дива: неймовірні факти з історії Тернопільщини

Щоби Хрещення Господнє
Щастя в дім ваш принесло,
Щоб у полі й у садочку
Все буяло та цвіло…
Здавна люди вважають, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода має цілющі властивості і зберігає їх упродовж року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Цього дня у всіх містах і селах, де є церкви, каплички, встановлені хрести біля рік, джерел, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреща воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити важкохворим, лікують рани, нею освячують храми, домівки, сади, ниви, домашніх тварин. Освячена на Водохреща вода очищає і від гріхів. Її тримають біля ікон. 
Досі залишається загадкою факт, що вона не псується, не має запаху і може зберігатися тривалий час.
Воду намагалися набрати якнайшвидше й хутко принести до домівок.  Тлумачать таке змагання по-різному: щоб бути багатим, здоровим, мати успіх у господарстві. Вірили, що перша набрана вода є більш цілющою.
У деяких селах першими поспішали дівчата. Вірили, що так можуть якнайшвидше вийти заміж. Удома вмивалися цією водою, кинувши до посудини гілочку калини або червоне намисто, – щоб бути вродливими.

Вода має пам’ять…

А ще вода має пам’ять… І ця життєва істина підтверджена не лише подіями, а й багатьма вченими. Вода реагує на слово, людські емоції, музику. Вода – носій інформації, запам’ятовує все, що відбувається навкруги.
На Тернопільщині відомі десятки випадків, коли люди у селах виливали у потічки гноївку, а потім ставалося лихо – могла втопитися худоба чи зникав потічок, або внаслідок зливи він ставав великою, бурхливою рікою, зносив будинки, велика вода забирала худобу.
Наприклад, у с. Мирне на Підгаєччині на початку 20 ст. поблизу Лабиної гори вода забрала дітей і худобу, чи у с. Зубрець на Бучаччині у травні 1997 р. вода, пошкодивши багато будівель, забрала чимало свійських тварин. І таких прикладів можна навести сотні.

Вода і храми

Господь і вода могли забрати і найдорожче, що було споруджено за пожертви всього населеного пункту і важкої праці його жителів, – храм. Так, у с. Рудка, що на Кременеччині, була дерев’яна церква, збудована у 16 століття. Під час повені вода знищила храм, нині на його місці стоїть фігура. А ще вона могла забрати церкву в одному населеному пункті і принести її за сотню кілометрів в інше село чи містечко. Хіба це не є дивом?
Зокрема, у нашому краї є багато цікавих історій та переказів про дерев’яні храми, які у села приносили під час повеней «благословенні води» Дністра і Серету. У с. Добрівляни на Заліщанщині під час повені у 1767 р. води Дністра принесли церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди з Галича (Івано-Франківщина) й відвезли її на місце. У 1780-і під час повені історія повторилася; коли знову ці ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не стали, сказали: «…така воля Божа».
До села Зелений Гай старенька церква Святої Параскевії (1784 р.), за переказами, приплила Дністром під час повені. У с. Зозулинці на Заліщанщині церкву Успіння Пресвятої Богородиці також принесли води Дністра у 1784 р., вона згоріла 30 травня 1941 року. У с. Синьків була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст.), її, за легендою, принесла вода під час повені Дністра. А в село Кулаків ці, також на Заліщанщині, церкву святого Великомученика Димитрія (1862 р.) принесли води Серету.

«Не плюй у криницю…»

На межі між селами Сороцьке, що на Теребовлянщині, і Козівка, колишнього Тернопільського району, є джерело. На цьому місці у 1950 р. дитина із с. Сороцьке побачила образ Діви Марії. У радянські роки це джерело часто засипали землею, хоча люди постійно його розкопували. Одного разу житель села Сороцьке, засипавши колись джерело, повертався додому на мотоциклі, впав у нього і живцем згорів. Після цієї події джерело більше не засипали. У 1991 р. на цьому місці збудували капличку.
Відомі десятки, сотні фактів, котрі підтверджують істину прислів’я: «Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися».
До криниць наші прадіди завжди ставилися з повагою. Воду у викопаній криниці освячували хрестом або іконою. На Йордан і на храмові празники, коли святять воду в церкві чи капличці, її трохи вливали в криницю, щоби й вона освятилась. Після того, як криницю чистили, її обов’язково освячували. Господарі часто хвалилися своєю водою, мовляв, вона така добра, як ні в кого. У нас на Тернопільщині є села Доброводи на Збаражчинні і Монастирищині. Вважали, що не можна руйнувати стару криницю, якщо вона пересохла. Її просто забивали.

«Жива» і «мертва»

«Жива» – це освячена вода на Водохреща, Стрітення, Спаса. Освячену в ці дні воду вважали цілющою, здатною вилікувати різні захворювання, захистити від всіляких негараздів. «Живою» водою також вважали й «непочату» – набрану в криниці до сходу сонця, особливо цінувалася та, яку набрали з трьох криниць у трьох селах. Несучи воду, не слід було оглядатися та ні з ким не говорити.
«Мертвою» вважали воду, якою омивали тіло покійника. Наші прадіди вірили, що все, з чим контактуватиме така вода: тварина, рослина, людина тощо здохне, зсохне або, відповідно, помре. Тому таку воду, щоби нікому не задіяти шкоди, виливали під сухе дерево, або туди, «де люди не ходять».
Останні роки для жителів Тернопільщини позначилися значною проблемою – пересохли криниці, джерела, малі ріки, ставки. Тому люди знову почали звертатися до Пресвятої Трійці – покровительки криниць і джерел, будуючи чи відновлюючи каплички, фігури, бо до води завжди потрібно ставитися з особливою шаною, а тим більше – Йорданської, адже вона від всіх проблем допомагає – і від хвороб, і навіть від ворогів…
У Києві рано срібні дзвони грали.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоров’я!…
…Виступав же другий – преславний Мазепа.
Щедрий вечір…
Щоб прогнати Москву із рідного степу.
Щедрий вечір…
…Допоможи, Боже, це все перебути.
Щедрий вечір…
Нашій неньці Україні воленьку здобути.
Щедрий вечір…
Христос хрещається! У річці Йордан!