Велика битва за Україну триває: у геополітиці і на полі бою

Контрнаступ весни – сповільнений, але неминучий, буяє зеленню, білою ніжністю цвіту. Пронизливо холодні досвітки не дають достоту насолодитися травнем, але тепло неодмінно прийде. Яке життя прекрасне, якби не було війни.

Пригадуються зашкарублі фрази з минулого, на кшталт: війна – санітар людства. Гадаю, жоден філософ зараз не наважився б озвучити таке, бо недорахувався б зубів. Військовий санітар чи парамедик у медичних стабілізаційних центрах, що відразу за окопами, показали б філософу, що робить з людьми війна. Вона не санітар, а убивця найкращих, найсильніших, найсміливіших.

Коли ж буде наш військовий контрнаступ? Це наша надія на життя та завершення війни. Наразі, як повідомляють у Генштабі, ворог наступає на чотирьох напрямках, обороняється на двох. Останнім часом ми пережили дві масовані ракетні атаки. Тобто ознак того, щоб ми наступали, немає, а радше навпаки – агресор намагається взяти реванш.

Як коментують аналітики, ворог ставить за мету психологічно залякати нас й водночас розсекретити ППО, а насправді ресурсу, щоб завдати значний  масований удар, скажімо, у кількості ста ракет у росіян уже немає.  Чи злякав нас ворог? Звісно, що так – ми ж не самогубці. Трагедія в Умані, де в результаті ракетного терору загинули 23 мешканці одного під’їзду багатоповерхівки, вкотре засвідчує: життя кожного українця у потенційній небезпеці. Та на п’ятнадцятому місяці війни страх уже іншого ґатунку – без паніки, принаймні ми уже навчилися з ним жити.

А от росіяни, схоже, лише зараз почали всерйоз боятися. Загроза контрнаступу змушує їх окопуватися навіть далеко від лінії фронту, причому не на окупованих територіях, а у Курській та Брянській областях. Аерознімки американської розвідки виявили довжелезні лінії земельних траншей на сотні кілометрів. Приємно читати аналітичні матеріали іноземних ЗМІ про те, що росія неготова до нашого контрнаступу. Розпочинаючи війну, агресор не очікував, що йому доведеться оборонятися. Зараз у тамтешньому міністерстві оборони змінюють ключові фігури, як от заступника міністра, який відповідає за логістику. А, як мовиться, коней на переправі не міняють, тож не все у них так добре, як намагаються видати пропагандисти.

Але… Чи готові ми до контрнаступу? Багато чого тримається у таємниці – і стосовно озброєння, яке уже є у нас, чи яке незабаром перетне кордон. Було б наївно думати, що у публічній площині оприлюднять цю секретну інформацію.

З промовистим заголовком «Україна не готова до контрнаступу, але у неї немає вибору» надрукувало розлогу статтю  видання «The Times».

Йдеться про те, що ЗСУ готується до весняного чи літнього контрнаступу, незважаючи на швидку витрату боєприпасів, які не встигають поповнити західні союзники. Водночас Київ налаштований оптимістично щодо довгоочікуваного відвоювання окупованих територій України. Поки що ніхто не знає, коли і де почнеться цей наступ, але Україна не готова до нього.

Опитані виданням військові з Великобританії, які спілкувалися з представниками ЗСУ, кажуть, що українці налаштовані дуже серйозно і готуються досягти великих успіхів під час майбутнього контрнаступу. Водночас, за оцінками розвідки США, які просочилися у ЗМІ, ВСУ навряд чи зможе досягти чогось більшого, ніж відвоювати невелику частину окупованих територій.

Але зараз перед початком масштабного наступу, незважаючи на отриману бронетехніку, в України недостатньо засобів ППО, тому російська авіація може почуватися впевненіше.

Тим не менш, Україна не має іншого вибору, окрім як розпочати великий весняний або літній наступ, пише видання. Один із представників Пентагону заявив про те, що в минулому українці вже дивували і західних союзників, і путіна, але тепер у ЗСУ набагато менше простору для маневру, і росіяни це знають.

Припускають, що для великого наступу ЗСУ буде обрано якусь важливу мету, наприклад, Мелітополь або Донецьк. Але проблема в тому, що росія знає про можливі варіанти українського плану. Російські війська активно зміцнюють свої позиції, зокрема на півдні. Тобто росія готується до оборони, яку непросто подолати.

Одним із ключових питань перед майбутнім наступом України є питання боєприпасів. Відправлення більшої кількості озброєння не має значення без снарядів, куль або ракет, які ЗСУ витрачають із величезною швидкістю. Нині, наприклад, українська армія витрачає на місяць більше 155 мм снарядів, ніж США виробляють за рік. Але росія також витрачає більше боєприпасів, ніж може зробити.

І ще така теза: Президент Володимир Зеленський вправно керував Заходом, але щоб зберегти підтримку союзників, він має продемонструвати те, що інсайдери у Вашингтоні називають «поверненням інвестицій», пише «The Times».

У той час, як Україна не має іншого виходу, як атакувати ЗС РФ на півдні чи сході, росіяни зайнялися обороною і сподіваються на те, що воля до опору в українців вичерпається, а Захід перестане фінансувати країну.

Гадання «готові-неготові» доволі спірні і виглядають бездоказовими, бо справжні масштаби воєнної допомоги Заходу не афішуються, й про них не може знати навіть таке авторитетне видання як «The Times». А ось те, що ми не маємо іншого виходу, як наступати і перемагати –  доконаний факт, бо здаватися ніхто не буде. Багато хто не вірив, що повернемо Харківщину, Херсон, але ЗСУ це зробили.

Геополітика щодо війни наразі не визначена, оскільки остаточного слова не сказав Китай. Хоч нещодавно китайський лідер запевнив, що не підливатиме олії у вогонь війни, але не перестає наполягати на діалозі Києва та москви, мовляв, це – єдиний вихід. Більшість знавців геополітики сходяться на тому, що Китай не зацікавлений у війні, бо це світовий соціальний землетрус. Але… Хіба саме не завдяки Китаю росія не відчула повною мірою суворих західних санкцій?  Піднебесна розвиває з агресором економічні стосунки на повну котушку. Тому останні повідомлення про те, що Китай проголосував за» резолюцію ООН, у якій Росію називають агресором, навряд чи варто сприймати як остаточний перехід Китаю на бік добра. Хоча, сама собою резолюція доволі значуща.  Зокрема, йдеться про відшкодування збитків державам, що стали жертвами російської агресії, та притягнення до відповідальності усіх порушників норм міжнародного права. Росію названо агресоркою.  За цю резолюцію проголосували 122 країни. Голоси проти надійшли від 5 держав: росії, Білорусі, КНДР, Нікарагуа та Сирії.

Перемовини з агресором зараз неможливі. Навіть одержимий місією посередника французький лідер Макрон (він нібито працює з Китаєм над створенням основи для російсько-українських переговорів) вгамував свій запал, бо не випадає полум’яно закликати до перемовин з агресором у той час, коли  цивільні українці щодня гинуть, калічаться від обстрілів (Умань – чергове свідчення).

«Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння», – написав наш батько Степан Бандера. Цей шлях нам і торувати – нищити імперію.