Василь ВАНЯРХА: “Поки хлопці на передовій, аграрії дбають, щоб Україна була з хлібом”

Поки наші славні воїни тримають фронт на сході країни, тил на заході утримують сільгоспвиробники. Серед них – відомий аграрій, депутат Гримайлівської селищної ради на Тернопільщині, меценат і волонтер, директор ПП «Вікнини» Василь Ванярха.

Від самого початку повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю очолюване ним підприємство стало центром організації для усієї громади з надання допомоги українським захисникам.

Підтримку Василя Івановича наші воїни відчувають ще з 2014 року. Неодноразово особисто з гостинцями побував на передовій у ДУК. Був знайомий із легендарним “Да Вінчі” …

Василю Івановичу, як вас застала звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну? 

“Про можливе повномасштабне вторгнення росії йшлося, але я і подумати не міг, що це справді станеться… Було тривожно. Особливо у перші тижні. На часі була посівна – найважливіша пора року для хлібороба. Техніка була у повній готовності. На свій страх і ризик ми вийшли в поле. Аналізуючи ситуацію, у господарстві вирішили збільшити площі під зернові, щоби в майбутньому поділитися хлібом з тими, хто не зміг засіяти поле через бойові дії.

Викликів щоразу додавалося. Перше – низькі ціни на продукцію: собівартість стала вищою, ніж вартість, за яку цю продукцію можна було продати. Надалі зіткнулися з проблемою подорожчання палива, валюти, що потягло за собою зростання цін на добрива, засоби захисту рослин, посівного матеріалу. На початок польових робіт ми мали певний запас дизпалива. Далі виходили з тих умов, в яких опинилися. Попри загрозу і небезпеку, продовжували працювати. То була найтяжча весна, а рік – надзвичайно складним”.

Однак ви зуміли посіяти, зібрати вирощене і закласти основу під майбутній урожай. Водночас організували велику роботу з підтримки ЗСУ та внутрішньо переміщених осіб…

“Якщо чесно, від самого початку було нестримне бажання надати будь-яку допомогу тим, хто опинився в окупації та на передовій. До нас звернувся представник громадської організації «Десантно-козацький рій» Олександр Плевачук і запитав, чи можемо чимось допомогти. Звичайно, ми були готові. Дорогою до нас заїхали волонтери, ми довантажили авто продуктами, забезпечили паливом, яке на той час було дефіцитом. Це була «перша ластівка», яка відправилася від нас на допомогу тим, хто її потребував. Кожного тижня тричі, а то й більше разів, ми відправляли по кілька тонн найнеобхіднішого на фронт і мешканцям, які постраждали внаслідок ворожих бомбардувань, у лікарні та військові шпиталі”.

Знаю, що «буржуйки», виготовлені робітниками «Вікнин», зігрівали наших захисників в окопах, а у перші дні війни діти в метро Харкова смакували вашими гречаниками… 

Так, щоби дати змогу хлопцям якось зігрітись у холод, вирішив зробити саморобні пічки. Перших п’ять ми відправили на Волинь теробороні, двадцять вісім – у Миколаїв для 406-ї окремої артилерійської бригади, сім – на Донеччину. Усього сорок.

“Щодо Харкова, то були найтяжчі часи для міста. Росіяни своєю артилерією знищили міські запаси продуктів. Майже 250 тисяч дорослих і дітей тоді переховувались у підземних станціях метро. І допомога, яка надійшла від нас (а це два мікроавтобуси, наповнені варениками, гречаниками, м’ясними консервами  та солодкою випічкою), була першою для них і надзвичайно важливою. Особливо для дітей… До речі, влітку у Вікно приїжджав перший заступник директора департаменту ЖКГ Харкова Олексій Богач, щоб особисто передати іменну подяку від міського голови Ігоря Терехова за надану продуктову допомогу місту”.

Ця подяка не єдина у вашому офісі…

“Так, майже звідусіль, куди ми направляли допомогу, надходили подяки та грамоти. Зокрема, від командувача ОК «Північ» генерал-майора Віктора Ніколюка, генерального директора Чернігівської обласної лікарні Андрія Жиденка, командира 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова Андрія Шубіна, командира першого артилерійського дивізіону в/ч А 3215 Євгена Луценка, інших.

Хоча ми працюємо не заради цього, ми просто робимо свою роботу в тилу, підтримуючи наших воїнів. Активно співпрацюємо зі старостинськими округами. Мешканці сіл Саджівка, Глібів, Пізнанка, Калагарівка, Волиця, Красне, Зелене, Паївка, Кокошинці, Мала Лука, Товсте, Раштівці, Малі Бірки ліпили вареники, крутили голубці, робили закрутки, варили м’ясні консерви, пекли печиво. Велику роботу проводили і працівники відділу освіти Гримайлівської селищної ради. Наше підприємство у значній кількості закуповувало все для цього необхідне. Скажімо, лише відер для вареників місткістю 5 літрів придбали майже на 10 тисяч гривень. А самих вареників було приблизно 16 тонн. Міняли пшеницю на борошно і крупи. Загалом орієнтовно 35 тонн. Придбали 4 тонни свинини на переробку – вийшло майже 6 тисяч банок м’ясних консервів. Словом, це велика спільна робота підприємства й усієї громади”.

Нині ви відправляєте гуманітарні вантажі на конкретні напрямки…

“Спочатку ми допомагали усім, хто звертався і кому це було вкрай необхідно, згодом почали допомагати адресно, у конкретних напрямках: Харків, Чернігів, Миколаїв, Донеччина. Працювали і з конкретними волонтерами, зокрема, Олександром Підгорним і Наталією Дрозд (Чернігівський напрямок), Тарасом Шавариним і Богданом Козаком із сусідніх Саджівок.

Якось так вийшло, що найтісніші зв’язки у нас склалися із морськими піхотинцями 406-ї артбригади, зокрема капеланом Геннадієм Лебедєвим, який не раз до нас приїжджав. Під опіку ми взяли й їхні родини, які у квітні вимушено перебралися з Миколаївщини у надійне місце у Карпатах. Неодноразово передавали туди продукти харчування, засоби гігієни, дитячий одяг, іграшки та й з гостинцями їх відвідували. Скерували 50 тисяч гривень на будівництво й утеплення їдальні, придбали ємність на 3 тисячі літрів води для системи опалення”.

Склади господарства «Вікнини» та холодильні цехи стали пунктом збору продукції і штабом гуманітарної допомоги… 

“У перші місяці війни жителі громади звозили сюди хто що міг – овочі, домашні консерви, випічку тощо. Придбали на Сатанівському консервному заводі 12 тисяч м’ясних консервів. Були і продукти, які потребували спеціального зберігання. Тож у травні ми ввели в дію морозильну камеру, призначену для заморожування малини. Там почали зберігати вареники, навіть заморожували молоко. Зберігали копченості, щоб на свята завезти захисникам, приблизно дві тонн свинячих туш, які згодом відправляли у лікарні Харкова, Чернігова, Миколаєва. Координував роботу штабу Степан Пришляк”.

Василю Івановичу, якщо говорити мовою цифр, скільки сягає ваша допомога за рік нашим захисникам?

“Якщо бути точним, то 6 мільйонів 329 тисяч гривень. Однак це не настільки важливо, головне, щоби наш внесок наближав перемогу. Ще у 2014 році ми передали хлопцям ЗІЛ і причіп. Торік – «Ниву», УАЗ, два КамАЗи та причіп. Придбали три поза шляховики – для 44-ї Тернопільської артбригади, де служить наша землячка з Раштівців, для воїна-земляка, який служить в Авдіївці та для морпіхів 406-ї бригади. Передали 14 тисяч літрів палива на фронт і на маршрути допомоги та для генераторів родин військовослужбовців 406 ОАБ. Нещодавно задонатили 115 тисяч гривень на дрон. Щодо продуктів, то усього відправлено 120 тонн, з них – 25 відсотків від громади… “

Крім посильної допомоги ЗСУ, ви підтримуєте і внутрішньо переміщених осіб.

“Від початку війни у Вікно прийняли їх понад сто. Звичайно, ми вважали своїм обов’язком забезпечити умови, щоб люди більш-менш почувалися комфортно. І підприємство, і мешканці наших сіл ділилися усім – продуктами, одягом, речами першої необхідності. Значну підтримку переселенці отримували від Гримайлівської селищної ради, куди надходила допомога від міжнародних організацій. Нині у селі тимчасово проживає приблизно двадцять внутрішньо переміщених осіб. Вони і надалі під нашою опікою”.

Чи всі ці чинники якось вплинули на фінансовий стан господарства і чи не призвели до скорочення робочих місць і виплат…

“Абсолютно. Ні. Ми, як і попередніми роками, вчасно і повністю розрахувалися за оренду паїв. Робочі місця і зарплата працівників збережені”.

Вважаю, у нинішній ситуації тяжко всім, зокрема вам як аграрію та волонтеру. Як справляєтеся?

“Вже роками вироблена практика – адаптуватись у будь-яких обставинах. Проте справді є чимало всього. Багато у вирішенні організаційних питань допомагає Сергій Васильович Ткачов, історик і краєзнавець, один із засновників музею у Вікні. Він завжди у курсі подій і про усі добрі справи пише на сторінці у фейсбуці, щоб люди володіли справжньою інформацією, що на сьогодні є надзвичайно важливим”.

Що побажаєте на завершення?

“Здоров’я, мирного неба та повернення з перемогою додому усіх наших захисників”.