Історія Ірини Сахан – фогографині з Тернополя

Ірина Сахан – тернополянка, мама двох дітей. Економіст-маркетолог за освітою, яка 11-річний досвід роботи в банку змінила на улюблене заняття фотографією.

І жодного разу про це не пошкодувала. Адже вона переконана, що робота має приносити задоволення.

– Ірино, звідки у вас така любов до фотографії?

– Фотографія супроводжувала мене упродовж всього життя – від дитячої зацікавленості батьковим плівковим «Зенітом», до власної професійної цифрової камери. В дитинстві я дуже любила спостерігати за процесом створення фотографії, чим у вільний час займався мій батько. Він дозволяв мені бути поруч з ним тоді, коли сам, як я тоді думала, творив магію. Уявіть собі, як було цікаво маленькій дівчинці, коли в темній-темній кімнаті при червоному освітленні у ванночках із прозорими рідинами на білому папері з’являлася вона сама. Чи то вся в піску на фоні моря, чи з двома хвостиками і розбитими колінами, чи з бантиками і ранцем за плечима. Тепер розумію, що це була не просто дитяча цікавість. Я сама хотіла творити такі дива. Тому фотоапарат став моїм постійним супутником у подорожах.

Але життя складалося так, що моє улюблене заняття завжди залишалося на другому плані після сім’ї та роботи в банку. І лише під час декретної відпустки з’явилося більше часу, який я присвятила своєму хобі. Я змогла більше практикуватися, експериментувати, відчула, що у мене виходить все краще і краще. А народження другого сина стало відправною точкою для зміни професії.

– А не страшно було проміняти синицю в руках (тобто, стабільну роботу) на журавля в небі?

– Трохи так. Але велику роль зіграла впевненість у власних силах.

– Які курси чи школу фотомайстерності ви закінчували?

– Все почалося з відео-уроків, які переглядала в Інтернеті. Там я дізналася майже все про налаштування камери, про правила експозиції та композиції. Сама розбиралася із комп’ютерними програмами для обробки фото, при потребі шукаючи підказки у Всесвітній павутині. Одночасно з навчанням формувала свій погляд на різні жанри фотографії та шукала власний стиль. Тому впевнено можу сказати, що в наш час, коли нам доступні величезні обсяги інформації, можна вчитися самостійно, головне бути наполегливим, старанним і креативним, не боятися експериментувати і вміти вчитися на власних, а краще – чужих помилках (усміхається).

– Ви – фотограф. А що це означає?

– Фотограф – це не просто людина, яка натискає на кнопку камери. Додатково потрібно бути і блогером, який має вести свої соцмережі та спілкуватися з підписниками, і маркетологом, який повинен вміти просувати свої послуги, і менеджером, який має планувати, організувати зйомки, і копірайтером, і стилістом, який дасть поради щодо образів на фотосесії, і психологом, який бачить глибше і може знайти підхід до кожного учасника зйомки, ще й акробатом – заради вдалого кадру. А головне те, що фотограф – це митець, який вміє творити, мріяти і втілювати мрії у реальність.

– І яким, в ідеалі, має бути зображення на фотознімках?

– Фотографія – це не просто зображення, це свого роду пам’ять. Дивлячись на знімок, людина згадує і наново переживає хвилюючі моменти свого життя. Це також спосіб зберегти спогади про ваших рідних і близьких людей, друзів. Тому фотограф на своїх знімках повинен майстерно фіксувати не лише зображення, але й усі емоції, почуття людей, що передаються мовою тіл. Усі тонкощі портретних чи творчих зйомок неможливо описати кількома реченнями. Взагалі, кожен стиль фото диктує свої писані й неписані правила, до кожного з них (індивідуальний або груповий портрет, дитячі фото, знімки  домашніх улюбленців, пейзаж, архітектура, інтер’єрна зйомка) у мене окремий підхід.

– Поділіться хоч однією професійною таємницею. Що у фотозйомці є найважливішим?

– Найважливішим? Світло, адже саме воно творить кадр. Просто уявіть… суцільна темрява… клацає фотоапарат… І що? І нічого… Чорний прямокутник. А додати хоча б маленький пучок світла – і в кадрі народиться зображення. Якщо у вас є правильне джерело світла і ви умієте з ним працювати, то у вас будуть якісні кадри.

А ще дуже важливо мати якісну фототехніку, різні аксесуари. Іноді для конкретної фотосесії доводиться придбавати спеціальні об’єктиви та світлофільтри. Професійна фотографія – задоволення не з дешевих.

– Ви згадали «творчі зйомки». А що це означає?

– Для них потрібне натхнення. На нього можна довго чекати і думати, коли ж воно прийде само, але варто не чекати, а надихатися самому (фільмами, картинами, цікавими особистостями), тоді брати в руки фотоапарат і йти творити. Бо «апетит приходить під час їжі» (сміється). Я веду до того, що чим більше займаєшся творчістю, тим більше набираєшся ідей, бо тоді надихати починає все довкола. Під час таких фотосесій я наповнююся якоюсь особливою енергією. Тут політ фантазії необмежений. Можна експериментувати зі світлом, кольорами на фото, наче художник, «вимальовувати» людей у будь-яких, навіть найсміливіших, образах.

– На завершення розмови розкажіть про ті моменти зі зйомок, які найбільше вам запам’яталися.

– Я веду власну своєрідну «книгу рекордів» (усміхається). Найменшою учасницею зйомки в мене була дівчинка на дев’ятий день свого народження, а найстаршою – 89-річна бабуся, яка фотографувалася з усією своєю родиною. Найбільша родина, яка прийшла до мене на групову зйомку, налічувала 16 чоловік. Найскладніша фотосесія була на лавандовому полі. У той час там був «аншлаг», кількість людей на один квадратний метр поля «зашкалювала». Я дуже втомилася, поки підбирала хороші ракурси, але потім все одно довелося добряче попітніти за комп’ютером, аби програмно вилучати з кадрів зайвих людей, які постійно туди потрапляли.