Одного погожого ранку тракторист зі села Угринь на Тернопільщині своїм плугом звично укладав рівненькі ряди скиб у полі, аж раптом…трактор раз-другий сіпнувся і став. Чоловік вийшов з кабіни, щоби довідатися причину зупинки, і першою думкою було, що леміх плуга зачепив яку брилу, яких ще доволі на цьому полі.
І яким же було його здивування, коли під зубом плуга він вгледів якусь металеву фігурно вироблену річ, об яку плуг власне й зачепився. Нашвидкоруч відгорнувши грудки землі і згрубша розчистивши верх знахідки чоловік ніби вкляк: на нього з-під землі дивився верх дзвону із якимись вітієватими зображеннями на боках і вже геть незрозумілим написом і при тому – малознайомими буквами…. Закликавши з бригади колег, чоловіки спільними зусиллями витягнули того дзвона із землі, завантажили на машину і перевезли на церковне подвір’я.
…Люди з села, зачувши про якусь дивну знахідку у полі, почали потрохи сходитися перед церкву. І, чи не кожен – обдивляючись вже очищеного від землі і нашвидкоруч обтертого ганчір’ям бронзового дзвона – почав висловлювати свої здогади: хто, коли а, головно, навіщо закопав його у полі майже за двісті метрів вище від церкви (основні відомості зібрав і виклав у себе на сторінці у ФБ, разом із фото угринівського дзвону, місцевий краєзнавець Ярослав Свистун).
Особливо всіх вразили такі слова на дзвоні:
“Бога хвалю істиного
мір до святини призиваю
за померлими плачу.
Тучу гоню
божу хвалю
ден і ніч возвіщаю”
В іншому місці на дзвоні також відчитувався напис: “Сей звон вилятий за битности всч. о. Ксенофона Гуглевича пароха місцевого. Провізора Козми Бабріка до церкви Успіння Присвятої богородиці в Угриню р. б. 1901.”
І ще така цікава деталь: дзвін, про який йде мова, був охрещений на ім’я Олексій (із грецької – “алексіос” – заступник).
…Отакі-от, відомості повідала ця незвичайна знахідка, укрита колись в землі перед вже невідомою нам сьогодні напастю. Чи була це загроза в час брусилівського прориву 1914 року, коли знавіснілі росіяни здіймали з наших церков дзвони, щоби переплавити на свої потреби чи то перші або другі “совєти” починали встановлювати свою атеїстичну владу у довколишніх селах – нині вже важко щось певне казати. Тому зараз – одні лиш домисли і припущення, бо особа (або особи), які колись закопали той дзвін, так і понесли зі собою у Вічність точне місце його укриття, нікому не змігши передати цю таємницю.
Знаємо лише, що згаданий у написі на дзвоні о. Ксенофонт Гуглевич був 1860 року народження, а помер 29 грудня 1918 року, а, до того – був настоятелем Свято-Успенської церкви в селі Угрині поблизу Чорткова. Був у шлюбі з Іванною Білинкевич (із дому Чайковська) 1888 року народження. І мали вони двох дітей: Любомиру і Володимира.
Оце, наразі, все, що можна довідатися про ті персоналії які, якимось чином, були пов’язані із появою цього дзвону у селі Угринь більш як 120 років тому…