Одкровення від Головнокомандувача: несподівана закономірність?

Довіра до ЗСУ і їхнього командування нині, можна сказати, всеукраїнська. Завдяки стійкості  та бойовій майстерності наших солдатів, сержантів, офіцерів і генералів російським загарбникам  не вдалося пройти по Україні як “вдоль по Питерской”, хоча вони дуже на це сподівалися.

Замість короткотривалого переможного маршу в супроводі духових оркестрів і букетів квітів від вдячних за “освобождение от нацизма” українців, вони отримали повсюдний запеклий опір. А ще – ненависть тих, хто раніше не схильний був виявляти її до росії та її громадян.

Все це – реальність, яку забезпечила, передусім, українська армія. З численних репортажів, інтерв’ю та публікацій вона може видатися згуртованим контингентом диво-богатирів, здатним зрубати страшному змієві всі його голови, які вивергають вогонь. Ця ідея, що в майбутньому набуде форми героїчного епосу, безумовно, має нині право на існування – хоча б для тіснішого згуртування нації та мобілізації всіх зусиль для допомоги її Збройним силам. Однак, трохи спустившись з сяючих висот на не зовсім святу і чисту землю, починаєш замислюватися і над іншим. Зокрема, над тим, що наші військові з різних формувань не завезені звідкілясь з Марсу, а виросли серед нас. І формували їх, крім британських інструкторів на тамтешніх полігонах, наші життєві реалії.

Можливо, відчуваючи, куди я гну, якийсь патріотичний співгромадянин скаже, що говорити про недоліки нашої армії нині зовсім не на часі. Що ж, я міг би й не торкатися цієї справді делікатної й неоднозначної теми, але про неї нещодавно визнав за потрібне заговорити на всю країну Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Отже, державною таємницею це не є. І “шкідництво” мені в такому випадку навряд чи пришиють.

Генерал Залужний, зокрема, повідомив, що  підтримує закон, який посилює кримінальну відповідальність військових за невиконання бойових наказів, втечу з поля бою чи військової частини. “Я змушений підняти доволі складну тему: посилення відповідальності за самовільне залишення військової частини чи місця служби, дезертирство, самовільне залишення поля бою або відмову діяти зброєю, непокору і невиконання бойових наказів. Я підтримую відповідні зміни до законодавства, ухвалені Верховною Радою України, і прошу Президента підписати закон. Моя думка чітко віддзеркалює позицію командирів угруповань та військових частин, які вимагали системного вирішення цього комплексу питань”, – заявив він.  Армія тримається на дисципліні. Якщо прогалини в законодавстві не забезпечують її дотримання, а “відмовники” можуть сплатити штраф, розмір якого становить до 10% бойових виплат, або отримати покарання з випробуванням (знайомі картини з цивільного життя – І.Д.)  – це, на думку Головнокомандувача,  несправедливо.

“Більше того, оголені ділянки фронту змушені закривати собою інші військовослужбовці, що призводить до збільшення втрат особового складу, територій та мирних людей на них. Часто втрачені позиції доводиться відновлювати штурмовими діями дуже дорогою ціною. Так не повинно бути”, – підсумував В. Залужний.

Можна погодитися: так не повинно бути, тому що це несправедливо. Названі Головнокомандувачем проблеми, очевидно,  існують – причому в таких масштабах, що змушують вносити зміни в законодавство. Ніскільки не применшуючи подвигу загиблих (чи не полягли вони і через названі В. Залужним причини?), про яких щодня доводиться читати на стрічках новин, і віддаючи належне тим, хто веде з лютим ворогом боротьбу не на життя, а на смерть, все ж хочеться запитати: чи не надмірним оптимізмом було сподіватися, що навіть в період “війни народної” представники нашого народу поголовно почнуть чинити так, як повинно бути? І за законами справедливості…