Тернополянин виготовляє металеві печі для військових

Металеві печі для приготування їжі в підвалі свого будинку виготовляє тернополянин Іван Назар. Страви готуються на ній за лічені хвилини, тому свої вироби він називає турбопічками. Їх передає військовим на фронт.

Чоловік розповів,  що за три місяці він зробив 50 турбопічок. За професією він фотограф. Обробка металу – його хобі. Допомагати армії почав з перших днів повномасштабної війни, пише Суспільне.

“Ми всі сиділи тут мешканці в бомбосховищі. І першим, в чому була потреба – це були їжаки для проколювання шин”.

Потім майстер докупив обладнання і почав виготовляти саперні кішки просто в підвалі будинку. Тут також облаштував вентиляцію.

“Зварювальний апарат довелося мені купити. Раніше ми зварювали електродами, там маленьким апаратом починали зварювати. А тоді довелося продати об’єктив і купити такий, бо по фото роботи не було. Матеріалу було достатньо і, відповідно, задовольняючи потреби на передовій, ми підігнали конструкцію під розмір. Під потреби і під габарит саперів, піротехніків, вибухотехніків, які займаються розмінуванням. Спочатку була нерозбірна конструкція, потім попросили зробити розбірну”.

Робити турбопічки для військових його попросили волонтери.

“Треба було в польових умовах шкидко закип’ятити воду чи підігріти їжу, чи приготувати. І припросили мене виготовити декілька таких турбопічок, але закритого типу для розвідки, щоб кинути в “бандеромобіль”.

Іван Назар каже, перших 10 турбопічок одразу відправив на передову. Далі конструкції вдосконалив і адаптував до потреб військових.

“Я зробив відкриту конструкцію, трошки її полегшив, зменшив кількість матеріалу, собівартість. Вона стала легшою для переноски”.

Вага пічки – в середньому 8 кілограмів. Вона виготовлена з металу, товщиною від трьох міліметрів.За його словами, ці пічки – лише для вуличного використання.

“Переважно з досвіду, що мені сказали хлопці, то вони паралельно використовують ці пічки з буржуйками. Якщо в бліндажі оплюються буржуйкою, то на вулиці, якщо є можливість, готують їжу чи напої саме такою пічкою”.

Згодом майстер обладнав турбопічки дверцятами для регулювання сили полум’я.

“Подаються гілочки тоненькі, сухі чи не сухі. Все, що можна руками поламати. Хлопці кажуть, що можна великий казанок поставити, якийсь чайник, щось універсальне”.

Іван Назар розповів, трилітрова ємкість з водою на турбопічці закипає на 10 хвилин. За день з перервами робить одну пічку. Інколи йому доводиться працювати вночі.

“У міру потреби, в міру можливостей. Військові розуміють, військові терпеливо чекають”.

Продавці металу віддають його для потреб військових по закупівельній ціні, розповів майстер. До виготовлення пічок долучаються також його родичі та друзі. Іван Назар каже, свої пічки робитиме доти, поки у них буде потреба на фронті.