– Пане Тарасе, чому для релокації заводу обрали саме Тернопіль? І коли ви зрозуміли, що час переїжджати?
– Коли ситуація в Запорізькій області стала критичною, ми зрозуміли, що потрібно якомога швидше шукати нове місце. Скористалися програмою релокації підприємств від Міністерства економіки. Почали надсилати запити партнерам-дистриб’юторам по регіонах у Західній Україні: хто має вільну територію для розміщення виробничого майданчика або знає, де така здається. Нам запропонували на вибір Чернівці, Рівне й Тернопіль. Найбільше з погляду розташування виробничого майданчика підійшов останній варіант. До того ж ця територія більш-менш знайома особисто мені, бо я сам родом з Тернополя.
– Як це – перевезти цілий завод з однієї географічної точки в іншу?
– Все відбулося дуже швидко, у стислі строки, тому часу думати, як це, не було. Перед нами стояло завдання максимально оперативно перевезти потужності. Складність полягала в тому, щоб зробити це без зупинки виробництва, бо ми мали зобов’язання перед партнерами й клієнтами. Тож все вийшло досить вдало, швидко й цікаво.
Взагалі, ми ще до війни планували перемістити завод: в нас були приміщення в Гуляйполі, був розроблений проєкт під переїзд. Фактично ми були готові до таких подій, тому оглянувши майданчик, вже розуміли, що потрібно робити в першу чергу, що потім.
А які труднощі перед вами постали?
– Найбільше те, що приміщення було не готове. Йшов процес будівництва, й паралельно ми перевозили обладнання, монтували його, шукали й закуповували місткості для зберігання олії. Хоча ситуація була контрольована, перед нами поставали нові завдання й запити.
– Але виробництво при цьому не зупинялося?
– Так. Лише на початку війни виробництво зупинилося десь на тиждень. Проте сама компанія працювала весь час: ми продавали залишки продуктів зі складів, збирати гроші, почали розв’язувати питання релокації, а потім займалися переїздом.
– Багато працівників переїхали із Запоріжжя в Тернопіль?
– Спочатку були делеговані головні спеціалісти, інженери, технологи, які мали розвідатиґрунт, прозондували обставини. Потім поїхали фахівці, що займалися монтажем обладнання, адже ми забезпечували переїзд власними силами. Єдине – ми винайняли будівельників, з того ж Гуляй-поля, які й до сьогодні працюють: зводять технічні приміщення, роздягальні – те, чого не вистачає для повноцінного функціонування підприємства.
– А люди, що працюють на лініях, також виїхали, чи на виробництві роблять лише тернополяни?
– Ми запропонували нашим робітникам можливість переїзду, одразу знайшли гуртожиток, винайняли цілий блок. Але кожен вирішував сам з огляду на сім’ю, нерухомість, дім.
Для багатьох це було складне рішення. Деякі працівники, що переїхали, все ж повернулися, коли ситуація стала більш-менш зрозумілою. Зараз на Тернопільщині працює до 20 релокованих робітників. Основна маса залишилася в Запоріжжі, бо ми й там продовжуємо працювати.
– Скільки робочих місць пропонує завод для тернополян?
– Зараз в нас працюють 75 людей, але штат постійно поповнюється, бо виробничі потужності ростуть, відповідно й обсяги продаж. Частково переїжджає обладнання, тому ми постійно набираємо персонал.
– А яких фахівців наразі потребуєте найбільше?
– Кваліфікованих кадрів: це технічні спеціальності, оператори, лаборанти.
– Скільки в середньому заробляють робочі і більш кваліфікований працівники?
– Якщо брати лінійний персонал, то 10–13 тисяч. Кваліфіковані працівники – від 15 тисяч.
– Які пропонуєте соціальні гарантії?
– Стандартний соціальний пакет: оплачувані відпустки, лікарняні. Надаємо матеріальну допомогу: відповідні інструкції й розпорядження передбачають матеріальні виплати в разі захворювання, смерті, одруження.
– Розкажіть про сам завод в Тернополі: яке обладнання там є, що ви виготовляєте, куди збуваєте продукцію.
– Обладнання, до речі, попри війну, ми докуповуємо – продовжуємо інвестувати в підприємство й далі розвиватись. Зокрема, закупили два фасувальних верстати й одне варильне обладнання. Фактично в Тернополі ми вже можемо випускати ту саму продукцію, що й у Запоріжжі, тобто в нас зараз дзеркальне виробництво – що в Тернополі, що в Запоріжжі.
– А куди збуваєте продукцію?
– У нас розгалужена система дистриб’юції по всій Україні: в кожній області є партнери-дистриб’ютори, також ми працюємо з національними мережами. А ще компанія є найбільшим виробником “приват лейбл” для мереж, тобто продуктів, що продаються під власною торговою маркою мережі. Фактично ми охоплюємо 80% такого ринку. Причому власна торговельна марка займає близько 50% всього обсягу нашого виробництва.
Під час війни ми почали масово постачати продукцію на експорт. Наприклад, соняшникову олію, яка зараз в Європі в дефіциті. Зокрема, в Литву, Латвію, Німеччину, Чехію, Румунію, Болгарію, Грецію.
– А на новому місці вже є досягнення?
– Найголовніше те, що за дуже короткий час, практично за місяць, ми змогли запустити виробництво на новому майданчику.
– Що плануєте на майбутнє?
– Розвиватися. Ми ухвалили стратегічне рішення: не будемо згортатися, а навпаки, плануємо розширюватися, розвиватися, бо віримо в перемогу і в те, що це дасть нам позитивний імпульс в майбутньому. Тому докуповуємо обладнання. В планах і будівництво заводу з рафінації та дезодорації соняшникової олії. Це дасть можливість отримати додану вартість завдяки самостійному обробленню олії.
– Це буде в Тернополі?
– Так. І в найближчих планах розвивати експорт. А в довгостроковій перспективі хотілося б мати кілька виробничих майданчиків, у тому числі в Європі, щоб розширювати географію постачань нашої продукції.
Для врізок:
Ми ухвалили стратегічне рішення: не будемо згортатися, а навпаки, плануємо розширюватися, розвиватися, бо віримо в перемогу і в те, що це дасть нам позитивний імпульс в майбутньому. Тож докуповуємо обладнання. В планах і будівництво заводу з рафінації та дезодорації соняшникової олії.
Фактично в Тернополі ми вже можемо випускати ту саму продукцію, що й у Запоріжжі, тобто в нас зараз дзеркальне виробництво – що в Тернополі, що в Запоріжжі.
Запит є на кваліфікованих кадрів: це технічні спеціальності, оператори, лаборанти.