Отець Андрій Іщак – блаженний, що трагічно загинув за віру

Редакція газети «Свобода» продовжує серію публікацій, започатковану у 2017 р., присвячених душпастирям Тернопільщини, які були замордовані більшовиками, знищені у тюрмах і таборах…

Молитвами святих отців наших,

Господи Ісусе Христе, Боже наш,

Помилуй нас…

Отець Андрій Іщак – доктор теологічних наук, відомий учений та громадсько-культурний й освітній діяч, впродовж 1923-1934 рр. служив на парафії селі Мильно (нині – Мильне). У похмуру серпневу неділю він повернувся у рідну церкву… в камені.

У храмі Різдва Пресвятої Богородиці зібралося чи не все село, бо не так часто сільську парафію візитує митрополит. Після привітання дітей настоятель храму о. Василь Небесний запросив архієпископа о. Василія Семенюка освятити пам’ятну стелу (дошку) із зображенням о. Андрія та плиту з іменами священників – слуг Божих, які служили на парафії, починаючи від 1715 року.

Відомий краєзнавець і директор місцевої школи Михайло Горішний розповів, що серед священослужителів миленської церкви чи не найбільшої популярності й слави зажив блаженний мученик отець д-р Андрій Іщак. Отець Андрій народився 23 жовтня 1887 р. у Миколаєві на Львівщині. Богослов’я студіював в університетах Львова та Інсбрука.

У 1914 р. здобув ступінь доктора богослов’я в університеті в Інсбруці. Під час Першої світової війни був польовим душпастирем у Легіоні українських січових стрільців. В роки польсько-української війни о. Андрій Іщак був капеланом українського гарнізону у Львові, потрапив у полон до поляків, згодом до львівської в’язниці «Бригідки», де перебувало в ув’язненні 42 галицьких священники.

Від 1928 р. викладав догматику і канонічне право у Львівській греко-католицькій богословській академії. З-під його пера вийшло багато наукових праць. Написав підручник для семінарій «Догматика нез’єдиненого Сходу» (1939).

У 1923 р. отець Андрій прийняв презенту від митрополита Андрея Шептицького на парафію Мильна, одну з кращих сільських парафій у тодішній Львівській митрополії. Українська парафія в Мильні нараховувала до 2300 греко-католиків. За 11 літ свого перебування у нашій парафії відбулося чимало змін як у житті церкви, так і в громадсько-культурних, освітніх справах парафіян.

Парафіяни його любили й цінували як справедливу і вимогливу людину. Отець Андрій був серед засновників читальні «Просвіти», брав активну участь у її роботі, що вельми сприяло піднесенню культурного рівня й свідомості людей. Отець був ініціатором заснування споживчої кооперативи «Добробут» у Мильні, будівництва хати-плебанії.

Під його керівництвом українці Мильна й Бліху об’єдналися і створили молочарню – невеличке переробне підприємство, куди селяни здавали молоко. За це люди отримували добру платню і мали можливість будувати хати, купувати землю, навчати дітей – тобто добре жити на своїй землі навіть за умов чужинського панування.

У 1933-му році під патронатом митрополита Андрея Шептицького з нагоди 1900-ліття смерті і воскресіння Ісуса Христа відбувалися релігійні святкування під кличем «Українська молодь Христові». Величаві маніфестації української молоді проходили по всіх селах і містах Галичини.

Парафія села Мильно належала до Залозецького деканату. Тому майже всі миленські парафіяни з хоругвами й іконами вирушили на чолі з о. Андрієм Іщаком в неділю 6 червня 1933 р. на святкування до Залозець, щоб там спільно з іншими парафіями деканату звеличати це свято. Несподівано для всіх на мості між Мильном і Бліхом процесію зупинив і намагався завернути польський поліцай Стебніцький. Різким тоном кілька разів вигукнув: «W imieniu Rzeczpospolitej Polski: Wstrzymac pochod! (Іменем Речі Посполитої Польської, наказую спинити цей похід! – Авт.)». Серед людей настала велика паніка, напруження зростало. Поляк готовий був щомиті розігнати мирний похід парафіян, маючи на це повноваження від влади. Тоді отець Іщак відповів йому, що це релігійний похід. Поліцай далі кричав, але отець підніс хрест угору і рішуче й авторитетно сказав йому: «В ім’я Христа похід уперед!» Збентежений поліцай відскочив, почервонів і став збоку. Похід рушив далі. Яскравий образ цієї події залишився у людей на ціле життя.

Уродженець нашого села доктор Павло Джуль, який проживав на еміграції, буваючи в Римі, мав нагоду зустрічатися з колишнім ректором Богословської академії кардиналом Йосифом Сліпим. Той, за словами доктора, дуже високо цінував о. Іщака, двічі був його гостем у Мильні…

Про історію розвитку церковного життя Мильна із середини 18 ст. дізнаємося переважно з праць о. доктора Андрія Іщака. Він опрацював давні документи – акти візитації церкви, богословські записки отців, метричні книги, грамоти (презенти) митрополитів та князів, що надавалися місцевим священникам.

З-під його пера вийшло багато наукових розвідок та рецензій у сфері історичної, догматичної, схоластичної і патристичної літератури, які друкувалися в «Ниві», «Меті», «Богослов’ї», тощо. Він хотів, щоб гасло «Бог і Україна» не було лише святковою фразою, а визначало наше суспільне життя.

Але поєднувати викладання у Львівській богословській академії із душпастирськими обов’язками у Мильні, значно віддаленому від Львова, було на той час дуже важко. Тому 1934 року о. д-р А. Іщак переїздить на парафію Сихів біля Львова. З приходом більшовиків до Галичини не зрікся рідної церкви, за що його переслідували.

Святий отець загинув мученицькою смертю 26 червня 1941 р. від рук московських окупантів у Сихові біля Львова. Він не відрікся Христової віри і не залишив своїх вірних, рятуючи власне життя, а подав парафіянам приклад доброго пастиря, який ніколи не залишає свою паству.

З розповідей очевидців відомо, що отця повели в невеликий ліс на розстріл. Тіло, поколене багнетами, знайшли через кілька днів.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Сьогодні в Мильні височить велична споруда золотоверхого парохіяльного храму і шаноблива пам’ять про отця Андрія Іщака, яку трепетно зберігає простий народ. Це є переконливим свідченням того, що посіяні парохом зерна міцної християнської віри, високих моральних чеснот, діяльного патріотизму, національної гідності впали на добре зорану ним духовну ниву.