Вони можуть розбомбити Щастя, вони можуть розстріляти «Мрію», але вбити волю їм не вдасться!

Це слова блогерки і співачки Jerry Heil із пісні, під яку харківські випускники на руїнах своєї школи станцювали вальс.

Щемні, проникливі слова, спокійна ненадривна музика й плавні рухи молодих людей з відкритими обличчями. В танці немає розпачу, хоча в цих юнаків і юначок москва вкрала світлу важливу подію. Дорога у доросле життя почалася у них ще у лютому – похмурого зимового ранку врапт подорослішали. Але наші діти танцюють, і у цьому танці сила життя. І саме з теперішньої юності розпочнеться нова Україна.

Запеклі бої на усіх фронтах, ракетні обстріли наших міст, у тому числі столиці, зловісні сирени повітряних тривог – це війна, до якої звикаємо і уже не чекаємо стрімкого завершення. Бо кінця і краю не видно. «Тільки війна, яка вже розпочата, може зупинити нову війну», – так написала Даля́ Грибауска́йте, колишня президентка Литви. У тому сенсі, що «народ України воює за нас, а діти України захищають нас від путінського божевілля». Литовська політикиня безкомпромісно і відверто розставляє акценти у тому, що відбувається. Бо наразі решті Європи і НАТО є чого соромитися. Як зауважив наш Президент, разова військова допомога нічого не вирішує – вона повинна бути на постійній основі.

До активної допомоги закликають своїх правителів і небайдужі європейці. Вони усвідомлюють, що не вдасться відсидітися у своїх затишних країнах, далі з насолодою пити вино, їсти сир, сосиски і хамон й дивитися на війну в ютуб. Одного дня війна увірветься у їхнє безтурботне життя. Якщо не зупинити путіна.

Наразі гинуть лише наші чоловіки і жінки. Ті, хто в Інтернеті сіють зерно розбрату, мовляв, чому немає можновладців чи багатіїв на фронті або їхніх родичів, нехай не набивають оскому. Днями важко поранений у боях відомий київський адвокат Масі Найєм – брат заступника міністра інфраструктури Мустафи Найєма. Отож у бойових рядах є різні за статусом і статками люди, бо любов до своєї землі й обов’язок її захищати не залежить від регалій. До речі, ще одна вкрай сумна звістка – загинув теж відомий адвокат й досвідчений воїн (раніше воював у рядах «Правого сектору») Денис Гордєєв.

Наразі усе тривожно і важко. Російські війська зараз мають перевагу в артилерії у Сєвєродонецьку та Лисичанську, а українські військові не можуть так само відповісти через нестачу озброєння. Про це секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов розповів в інтерв’ю Financial Times. Для контрнаступу та звільнення захоплених земель на сході та півдні Україні потрібно сформувати шість нових бригад чисельністю 25 000 людей. До того ж, потрібні сотні ракетних установок, артилерія, літаки, танки та тисячі безпілотників.

Як зазначив секретар РНБО, українські військові можуть відступити від Сєвєродонецька та інших міст регіону для перегрупування.

«Тимчасова втрата територій — це не трагедія. Трагедією буде втрата країни», – наголосив Данілов.

Секретар РНБО заявив, що впевнений у поверненні захоплених територій, а зброя, необхідна для контрнаступу, обов’язково надійде.

Наразі українським військовим складно через готовність росії жертвувати власними військами заради незначних територіальних вигод.

«Росія — велика за розмірами країна, і в неї є багато цього гарматного м’яса, яке вони сюди посилають. І цей процес, він не може бути дуже швидким», – наголосив Данилов.

Власне, у цих словах уся суть теперішньої ситуації: сили нерівні, але усе небезнадійно. Як свідчить британська розвідка, просування росіян на півдні та сході майже зупинилось за останній тиждень.

Повідомлення про важкі артилерійські обстріли в районі Ізюму свідчать про те, що росія готується докласти нових зусиль на північному напрямку.

Розвідка прогнозує, що росіяни «майже напевно» підуть на прорив хоча б на одному з цих напрямків, щоб перетворити тактичні успіхи на успіх на оперативному рівні та просунутися до своєї політичної мети з контролю над усією Донецькою областю.

Окупанти втрачають у живій силі та техніці – за останніми даними Генштабу, росія втратила 31 360 військових та 1390 танків.

Наші хлопці теж гинуть, і це наш великий біль. Неспокійне серце за «азовців», які у полоні. Уже маємо офіційну цифру – їх понад дві з половиною тисячі. Про процес обміну наразі не заявляють у публічній площині, повідомлялося лише про повернення загиблих – у рамках обміну «160 на 160» привезли в Україну останки загиблих українських воїнів, у тому числі «азовців».

Наші люди в окупації теж дуже потерпають. На Херсонщині лікарі масово звільняються або пишуть заяви про відпустки, бо не хочуть мати справи з окупантами. Без щему неможливо читати ось такі оголошення в Інтернеті: «Миколаївщина просить допомоги. Передаються 117 корів червоної степової породи, в т.ч.  тільні 70, дійні – 90, (40 голів здамо на м’ясо). На цей час доїмо двічі на день, великий процент захворювання маститом, із-за обстрілів не випускаємо на вигул. Годівля силосом – двічі на день, фураж не даємо, щоб не було багато молока. Місце передачі: с. Українка Миколаївської області». Далі описується небезпечний шлях (іншого немає), яким можна вивести стадо.

Херсонські фермери теж не знають як звести кінці з кінцями – український ринок закритий.

Між тим, світ схвильований загрозою гуманітарної катастрофи – через небачену посуху мільйонам загрожує голод. Блокада українського збіжжя посилює цю проблему. У травні Євросоюз оголосив, що координуватиме зусилля для допомоги Україні з експортом сільськогосподарських товарів в умовах фактичної російської блокади українських портів, насамперед Одеси. Так звані «лінії солідарності» мають поєднувати можливості залізничного та іншого транспорту через сусідні з Україною країни ЄС. Але деякі фахівці вказують, що експорт суходолом може охопити лише приблизно 20% обсягів збіжжя, які Україна зазвичай вивозила в інші країни великими морськими суднами.

Наразі перемовини щодо можливості експорту нашої пшениці ведуть у Туреччині за участю росії, але без України. Ось такий черговий дисонанс…

Що нас очікує попереду?  Хто і що б не говорив, у нас лише один вибір – шлях постійного озброєння і нових технологій, сучасна армія і плекання нетерпимості й помсти усім, хто прийшов незваними.

Прості слова про мир уже не мають ваги. Хоча усі хочуть миру. Але ми живемо у жорстокому світі, і відносно мирно живуть не ті, хто не має ворогів – так не буває. А ті, чиї вороги хочуть миру більше за тебе. (Останню тезу, як на мене, дуже влучну, я вичитала у когось в Інтернеті.) Лише за таких обставин Україна має шанс залишитися на світовій мапі, відновитися як велика і красива європейська країна (Боже, ми до війни й не усвідомлювали усієї величі й безцінності нашої Батьківщини)…

Ольга КУШНЕРИК