Рукотворні дива від о. Андрія Яцюка: до чого б не торкалася його рука, усе перетворюється на мистецтво

Недаремно кажуть: де добрий душпастир, там і парафіяльна громада щаслива. Через його серце завжди проходить кожен крик народу, його зойк, стогін, благання, покаяння та кожна радість. І він завжди розмовляє зі своєю паствою з глибини свого серця і совісті, щоби розрадити, порадити й порадіти.

У часи пандемій чуми, холери, війн люди шукали порятунок у храмах і молитвах. Вони вірили, а віра інколи більше важить, ніж земні справи, тому й епідемії та війни закінчувалися.

Дубівчани вдячні Всевишньому, бо могли б нині і не радіти цій події. Адже 235 років тому внаслідок неврожаїв у селі був великий голод, але Господь був прихильним до дубівчан, село вижило і жителі звели церкву. У серпні 1943 р. гітлерівці могли знищити населений пункт, розстрілявши усіх мешканців, тоді рятівником став сільський староста Микола Мандзій. У серпні 1948 р. голова райвиконкому погрожував, що «буде писати у Верховну Раду, щоб усе село Дубівці виселили на Сибір». Але Господь тоді також відвів від жителів загрозу. Тому парафіяни разом з місцевим священником роблять все для того, щоб Господній храм у їхньому селі був найкращим.

Справді, у наших селах завжди гарно, але найкраще, найщиріше – на Великдень, коли на це родинне свято з’їжджаються з усіх усюд. Квітують дерева, співають птахи, починаючи шукати, де б звити гніздечка. Люди, як птахи, намагаються приїхати до свого родинного гнізда. Прийти до церкви, де їх хрестили, зазирнути у вікна-очі школи, в якій навчалися, й зрештою, віддати шану померлим родичам, друзям, сусідам, знайомим…

Тож на Великдень у Дубівцях було велелюдно. Величаво лунали церковні дзвони, сповіщаючи: «Христос Воскрес!». Були піднесені молитви за захисників України, зокрема й дубівчан, які нині у ЗСУ, за перемогу і такий бажаний мир. Отець Андрій Яцюк подарував великодні кошики усім родинам, які вимушені були тимчасово покинути свої рідні домівки і нині проживають у селі.  Він також подякував парафіяльному хору, братству та сестринству, вчителям і учням, усім жертводавцям, бо завдяки їхнім зусиллям у церкві й на подвір’ї храму, незважаючи на війну, панує добра, великодня казка.

Жителі села, гості, тимчасово переміщені люди вдячні о. А. Яцюку за його подвижницьку працю не лише як доброго душпастиря, а й вмілого господаря і навіть дизайнера, бо до чого б не торкалася його рука, усе перетворюється у мистецтво.

Адже уже 7 років, як на подвір’ї церкви на Великодні свята встановлюють велетенські писанки. А також деревце, прикрашене писанками. Учні школи, розписуючи їх, загадують бажання, яке цьогоріч для них одне – щоби швидше закінчилася війна.

На Великодні свята 2018 р. біля входу на церковне подвір’я виготовили та встановили велетенський кошик. Майстрували його о. Андрій та його син Владислав, а каркас зварював Богдан Сеник. Всередині кошика – традиційний набір: паска, різнобарвні писанки, ковбаса, шиночка, бочок, масло, хрін, свічка. Все це створено з підручних матеріалів: пінопласту, марлі, гіпсу тощо. У цьому допомагала настоятелю храму дружина Ольга Степанівна.

Цьогоріч з ініціативи о. Андрія подвір’я храму оздобили новими прикрасами. Церковне братство разом із школярами роблять все для того, щоб Великодні свята у селі були особливими, неповторними та незабутніми. Адже щороку біля храму виводять гаївки, відбуваються різні духовні конкурси, проводять виставки, зокрема великодніх рушників, та інші святкові дійства.

Зрештою, без священника церкви св. Архістратига Михаїла о. Андрія Яцюка у Дубівцях не відбувається жоден поважний захід, адже він не лише дійство освятить, а й тісто вправно замісить. Ось і напередодні Великодня працівники Дубовецької філії НВК «Лозівська ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ» пекли великодні паски,  готували голубці, гречаники, котлети, вареники, млинці, печиво та багато інших страв для захисників України і тимчасово переміщених осіб.

Розповідаючи про о. А. Яцюка, як тут не згадати фразу Отто фон Бісмарка:

«Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники»

Її не слід розуміти буквально. Йдеться про унікальну роль духівництва та вчителів у становленні нації, збереженні її віри, традицій.  Справді, якнайшвидше нам би перемоги та миру, щоб ми могли радіти й творити такі рукотворні дива, як в о. Андрія.