Михайло ГОЛОВКО про війну, волонтерську допомогу і викорінення “руского міра”

Більше місяця, як наша рідна Тернопільщина стала надійним тилом для всієї країни. З тих пір, як ворог ступив на українську землю, сюди приїздять люди з регіонів, де точаться страшні кровопролитні бої. Сюди ж підприємці перевозять свій бізнес, в надії підтримати економіку країни, надати людям роботу. З нашого краю везуть тонни, десятки, а то й сотні тонн гуманітарної допомоги. У кожному районі, селі, хуторі, не покладаючи рук, працюють як чоловіки, так і жінки, збирають допомогу для наших військових, котрі мужньо боронять терени держави…

Війна докорінно змінила наше звичне життя, у нас з’явилися зовсім інші цінності, пріоритети. Ми поцікавилися у голови Тернопільської обласної ради Михайла Головка, чим живе наша область сьогодні.

– Михайле Йосифовичу, минув лише місяць. Та для багатьох цей час став вічністю. Чи пам’ятаєте ви, чим займались, що планували робити 24 лютого?

– Цей день, думаю, для кожного українця гостро закарбувався в пам’яті… В ніч на 24 лютого я саме їхав в Київ. Планував чимало зустрічей, мав багато вкрай важливих для області справ. Однак один телефонний дзвінок, коли мені повідомили, що росія напала на нашу країну, під обстрілами опинився Київ і багато інших міст, змінив все. Я одразу ж повернувся на Тернопільщину. Знав, що моя присутність тут – важлива…

Ми з першого дня приступили до посиленого режиму роботи – 24 на 7 (з головою ми спілкувалися в суботу по обіді, авт.). Сформували штаб ради оборони області. Щодня з нами на зв’язок виходив Президент, обговорювали питання безпеки.

Чесно кажучи, спершу не були повністю готові до такого стрімкого розвитку подій. Були проблеми зі зброєю, на той час ще не була сформована територіальна оборона. Але вже за лічені дні ці всі питання оперативно вирішили. Нині наш край – у повній бойовій готовності.

На сьогодні особовий склад добровольчих батальйонів – більше семи тисяч людей, а тероборони – більше десяти. Вони оснащені, проходять відповідне навчання, вишколи.

– Знаємо, що ви часто їздите до військових, неодноразово побували і в столиці.

– Так, хотів би наголосити, що нині у Києві воюють і волонтерять багато наших побратимів з Тернопільщини.

Під час останньої поїздки мали зустріч з керівником секретаріату Тернопільської обласної ради Олексієм Кайдою та нашим депутатом-свободівцем Олегом Любінським. Вони з перших днів повномасштабного вторгнення ворога на святу Українську землю – на передовій.

Також зустрілися з Ігорем Кривецьким, нашим надійним другом, благодійником, який роками допомагає українській армії, а зараз також захищає столицю у батальйоні.

Відвідали тернопільських артилеристів на передових позиціях. Разом з волонтерами передали їм автомобіль, тепловізор, військову амуніцію, продукти харчування та гостинці з рідного краю.

Хочу наголосити, що наші артилеристи — гордість всієї України! Завдяки їхнім зусиллям ворог відступає від Києва! Висловив слова вдячності командиру підрозділу (позивний «Граніт») і всім хлопцям за неоціненний вклад у перемогу України! А також нашому земляку Роману Цимбалюку, який допоміг коштами для придбання автомобіля і тепловізора.

Відремонтувати автомобіль вдалося за сприяння ГО “Ветерани патріотам”.

Окремо хотів би подякувати нашим господиням, котрі щодня готують різноманітні смаколики і передають для військових. Водночас хочу вас запевнити, хлопці добре харчуються. Я скуштував їхньої каші, скажу вам, дуже смачно!..

Наша область майже не постраждала від ворожих обстрілів. Тому важливо пам’ятати, що наші брати з Київщини, Харківщини, Сумщини дали нам час, щоб підготуватися до оборони. Якби вони ту орду не стримали, то москаль був би вже тут. І як би їх не висміювали, маємо розуміти, що москаль – важкий супротивник, у них величезна армія, набагато сучасніша техніка, ніж наша. Вони готувалися до наступну, путін вкладав у це мільярди(!). Певна річ, нам зіграла на руку корупція, яка процвітає в їх країні. Але основний чинник, який їх зупинив, – це героїзм наших військових. Варто зрозуміти, що ми тримаємось і виграємо не через те, що вони нікчеми, а тому що наші військові – професіонали, воїни вищого класу з надлюдською відвагою і героїзмом.

 – Поки хлопці обороняють міста і села, на Тернопільщину приїхало чимало вимушених переселенців. Як у нашому краї зустрічають біженців?

– З початку війни до нас приїхало понад 50 тисяч осіб, але це – офіційна цифра, гадаю, насправді їх набагато більше. Ми намагаємось зробити їхнє життя якомога комфортнішим. Важко уявити, що довелося пережити цим бідолашним людям. Вони втікали з рідних домівок під обстрілами, з маленькими дітками на руках, старенькими батьками, приїхало чимало вагітних жінок…

Селимо, годуємо, надаємо необхідну гуманітарну допомогу. Тільки обласна рада розмістила більше чотирьох тисяч осіб у комунальних закладах області.

На теренах нашого краю створено безліч гуманітарних штабів, волонтери яких надають усю необхідну допомогу таким людям. Чужих українців не буває, усі рідні. Завжди наголошував, що Тернопільщина допоможе кожному, хто потрапив у біду.

– Люди, котрі приїздять з інших регіонів, спілкуються переважно російською мовою, котра дуже ріже вуха жителям нашого краю. Як з цим бути?

– Сьогодні українська мова – це теж зброя. Навіть взяти жарт – пароль “паляниця”, який москаль ніяк не може вимовити. Війна яскраво продемонструвала, що ми, українці, кардинально інші в усьому – морально, культурно, духовно. А лайливі слова. Вони ж ними не лаються, а розмовляють.

Тож ми не маємо права бути подібними до них. Зараз настав час максимально викорінювати з нашого лексикону оті московські словечка.

Ви подивіться, що робить ота московська нечисть. Цинічно вбиває жінок, діточок, стареньких людей лише за те, що вони – українці. То як, скажіть, можна після того розмовляти мовою ката?

Тернопільська обласна рада готова допомогти кожному, хто має бажання краще вивчити нашу солов’їну. Ми проводимо на базі кількох навчальних закладів безкоштовні мовні курси для переселенців.

Також хотів би зазначити, що нам час викорінювати з рідного краю всі оті залишки радянщини – пам’ятники Пушкіну, літаки, танки тощо. У нас є дуже багато сучасних героїв, яким не те, що після смерті, а й за життя можна пам’ятники ставити. Настав час перегорнути сторінку, розірвати усі зв’язки з московією…

Я не вірив, що путін наважиться на цю війну, адже рано чи пізно вона призведе до повного занепаду, розвалу федерації.

Тож вона має стати “болючим щепленням” від “руского міра”, щоб більше ніколи нас не порівнювали, не братали з цими нелюдами. Вони вкотре показали, що є хворою нацією, і якщо вона зникне, світ від цього тільки виграє.

– А що робити з церквою московського патріархату, чимало вірян якої є і на Тернопільщині?

– Я ще за довго до цих кровопролитних подій наголошував, що московська церква має бути заборонена. У Верховній Раді зареєстрували законопроект про заборону московського патріархату в Україні. Також вже діє закон про колаборацію. Тож тепер виходу нема. Або усі ті представники московського патріархату забираються до росії, або ж добровільно переходять до Української церкви. Іншого варіанта немає. Більше ніхто і ніколи не терпітиме представників московії на нашій землі, крапка.

– Михайле Йосифовичу, чи думали ви, що першим ділом зробите, коли настане довгоочікувана перемога?

–  Поки що не думав, не на часі. Бо до цього дня ще далеко. Зараз може настати тимчасове перемир’я, але це ще не буде перемогою. Щоб виграти війну, ми маємо бути в рази сильнішими, ніж є тепер. Бойовий дух у нас високий, але ми усі маємо змінитися. Має змінитися наша економіка, має змінитися наше мислення.

Сьогодні маємо діяти за прикладом Ізраїлю чи Швейцарії, кожен українець – воїн. У кожного вдома має бути повне військове оснащення – від шолома, бронежилета до автомата. Двічі на рік мають відбуватися військові навчання. І тоді, якщо, борони Боже, розпочнеться війна, за 24 години має вийти кількамільйонна повністю готова, боєздатна армія і зупинити будь-якого ворога. Маємо закарбувати слова: “Хочеш миру? Готуйся до війни!”, “Не хочеш годувати свою армію? Будеш годувати ворожу”…

Хочу подякувати усім українцям, котрі, як би не було важко, страшно, не втекли, залишилися на своїх місцях, працюють, воюють, допомагають і щодня наближають нашу країну до довгоочікуваної перемоги. Все буде Україна!

Зоряна ДЕРКАЧ