Про прадіда Блаженнійшого Любомира Гузара

Наприкінці жовтня виповнилося 198 років від дня народження Дмитра Гузара, багатолітнього пароха Завалова і Заставча, прадіда Блаженнійшого Любомира Гузара. Згадаємо про нього.

Здавна при вході на Заставецький цвинтар, що неподалік Завалова на Підгаєччині, вирізняється серед інших давніх поховань хрест із червоного граніту над могилою багатолітнього пароха сіл Завалів і Заставче Дмитра Гузара та його дружини Кароліни. Разом з ними похоронений і їхній син Дмитро, який помер малолітнім, про що свідчить напис: «О. ДИМИТРІЙ ГУЗАР, почесний Крилошанин митроп. Капітули, руський парох в Завалові від 1856 р., член українських товариств, добродій усіх потребуючих. Ур. 26.10.1823, помер 2.3.1908 р. КАРОЛІНА ГУЗАР, жінка руського пароха в Завалові, найлюбійша дружина, найліпша мати, добродійка і опікунка вдів і сиріт. Померла 29.5. 1881. Просять о молитву!»

Пращуром Гузарів був угорський магнат, що прибув до Бучача під прибраним прізвищем Гузар за назвою присілка Гузарівка, де придбав маєток. Тут 26 жовтня 1823 року народився Дмитро, батьком якого був Іван Гузар.

У 1849 році він був посвячений у духовний сан. З 1850 до 1851 року був сотрудником церкви у Городку, а з 1851 до 1855 – у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Львові.

Завалівський дідич Климентій Рачинський, перебуваючи у Львові на Богослужінні в Преображенській церкві, почув спів молодого священика о. Димитрія Гузара. Йому він і запропонував парафію в Завалові. Щоб заохотити священника, дідич подарував церкві 150 моргів поля, 60 кубометрів дров річно і 4 вози будівельного матеріалу. Отець Димитрій Гузар погодився і у 1856 році переїхав до Завалова.

На той час у нього було два сини – Володимир і Євген. Вже у Завалові народилися Лев (1858 р.) та дочка Ольга (1860 р.)

Більше, ніж півстоліття служив на парафії отець Димитрій. Деякий час разом з ним парохував його син Євген, який теж став священиком. Дуже багато завдячує Завалів отцям Гузарам за їхню наполегливу працю.

Саме в час служіння на парафії о. Дмитра по всіх селах були встановленні хрести волі на честь скасування панщини в Галичині. У 1874 році біля входу до Завалівської церкви був встановлений хрест святої тверезості, чому передувала велика клопітка робота пастора щодо відвернення парафіян від такого лиха, як пияцтво.

Завдяки отцям Гузарам зросла національна свідомість у прихожан завалівської парафії, поліпшився їхній моральний стан, особливо молоді, яка збиралася у неділі та свята на різні гулянки, спортивні змагання, грала вистави і ставила концерти, збиралась у читальні та на лузі, будучи абсолютно тверезою. Поява кого-небудь у п’яному вигляді призводила до негайного виключення його з товариства.

При підтримці батька отець Євген створив у Завалові хор, який прославився на цілу околицю, і про виступи якого писала популярна у той час львівська газета «Діло».

Про високий авторитет священника засвідчує приїзд до Завалова і відвідування Богослужіння у Завалівській церкві Івана Франка. Перебуваючи на Богослужінні на Великдень 1883 року, Франко звернув увагу на мистецьку вартість іконостасу, який був перенесений із овіяної легендами монастирської церкви на Кам´яній горі, особливо на два образи, що над дияконськими воротами. Подія ця була відображена у його творах «Два образи в церкві Завалівській» та «Воскресіння чи погребіння?»

Церква на той час була вже дуже старою і малою для громади, тому за порадою Івана Франка о. Дмитро Гузар замовив проект нового мурованого храму у львівського архітектора Василя Нагірного, який виготовив його у 1887 році.

За злим збігом обставин виготовлення проекту стало на часі, оскільки у 1886 році під час масової пожежі у селі згоріла і церква. Але цінний іконостас вдалося врятувати. Він і сьогодні перебуває у Завалівському храмі.

21 травня 1890 року посвятили фундаменти під нову муровану церкву. Спорудження її коштом громади завершене 1893 року.

На час приїзду Івана Франка до Завалова дочка Дмитра Гузара Ольга вже була заміжня за Володимиром Левицьким, більш відомим у літературних творах як Василь Лукич, що разом із Франком навчався в університеті. На запрошення Лукича приїхати до Завалова наступного року той у листі до нього повідомляв: «На свята в Завалові помимо щирої волі бути не можу. Прошу передати від мене найсердечніші поздоровлення Вашому Батькові, котрого я поважаю як свого власного…» Слова знаменитого письменника, адресовані Дмитру Гузару, свідчать про велику прихильність і повагу Івана Франка до багатолітнього Завалівського пароха.

Про високу повагу парафіян до свого настоятеля свідчить передача йому у подарунок 21 листопада 1905 року золотої чаші з нагоди 50-ліття служіння на парафії, якою ще і до сьогодні користується священник у Заставецькій церкві.

Помер Димитрій Гузар 2 березня 1908 р. Хоронив його прелат Бачинський зі Львова в супроводі 2 деканів, 18 священиків та непроглядної маси народу. Місце вічного спочинку цієї знатної людини – на Заставецькому цвинтарі біля його дружини Кароліни, котра упокоїлась ще у 1881 році.

Могила Гузарів була двічі осквернена – вперше на межі 30-40 рр. минулого століття, коли гробівець і домовини були розкриті, а вдруге вже на початку 90-х, коли був знищений напис на пам’ятнику. Відновлено його у 2014 році.

Володимир ЧИСТУХ