Син свободолюбивого народу

6 листопада 1811 р., 210 років тому, народився відомий священник, письменник, просвітитель Галичини, член «Руської Трійці», який першим виголосив проповідь українською мовою у церкві св. Юра Шашкевич Маркіян.
 «У Шашкевичевих словах тодішні русини віднаходили
свою надію, свою силу, свою людську та народну
гідність, і для того він був такий милий для них».
Іван Франко.
Просвітителі Галичини, священники, письменники, фольклористи, серед яких є й ім’я отця Маркіяна Шашкевича, довели, що важливим є не те, скільки ти на землі прожив, а те, що ти після себе людству залишив. Називатися вірним сином свого рідного народу, заслужити пам’ять у віках вище усіх державних, галузевих нагород чи займати високу державну посаду.
Життя прожити – не поле перейти, але треба в ньому себе знайти так, як знайшов себе уродженець с.Підли(і)сся, що на Львівщині, один із учасників прогресивного літературного об’єднання західно-українських письменників «Руська Трійця», ініціатор й автор видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будапешт, 1937), поет-перекладач, фольклорист о.Маркіян Шашкевич.
Майбутній український просвітитель народився в сім’ї священника в с. Підліссі на Львівщині. Родинне коріння Шашкевичів походить зі с. Годів (прадід, дід, батько Семен) на Тернопільщині. Охрестили ім’ям Маркіян за тодішньою церковною традицією – прийшов на світ Божий у переддень Маркіяна-мученика, якого святкують 7 листопада. Він навчався у дяка, Золочівській німецькій школі, в гімназіях Львова та Бережан (1824-1829). Побував у селі Розгадів біля Зборова та Урмань, нині Тернопільського району. Продовжив навчання у Львівській семінарії та на філософському відділі Львівського університету. Навколо нього у місті Лева гуртувалася молодь, серед якої виділялися своїми талантами Яків Головацький та Іван Вагилевич. Гурток назвали «Руська Трійця».
Маркіян читав твори різних слов’янських письменників, перекладав із сербської, чеської, польської мов, студіював історію України, цікавився темою козацтва, записував народну творчість. У нього народилася думка, що література його часу має теж базуватися на народній національній мові, що галичани повинні слухати церковні проповіді своєю рідною українською мовою.
Його думки не сподобалися очільникам семінарії і за «вільнодумство» виключають із навчального закладу (1831), але через два роки його знову приймають сюди на навчання. На цей час припадають його поетичні спроби.
Семінарію М.Шашкевич закінчив у 1837 році. Він залишає Львів і служить парохом у греко-католицьких церквах с. Гумниська й Нестачичі. У 1842 р. отець Маркіян, що вже у семінарії хворів на сухоти, переїжджає з дружиною Юлією Крушинською до села Новосілки-Ліські, де 7 червня 1843 року помер від сухот у віці 32 роки.
У 1893 році тіло видатного галичанина було перенесено на Личаківський цвинтар Львова.
Український дух у творах живе
Творчість письменника-священника багата на теми та жанри. Він залишив нам свої вірші, балади, сонети (перші в українській літературі), байки, казки, оповідання, переклади…
Першу свою оду “Голос галичан” українською мовою поет опублікував у 1835 році у Львові, яка, за словами критиків, «будила мерців з гробу». Також було підготовлено до друку альманахи «Син Русі» (1833) та «Зоря» (1834). У першому альманасі важливу роль відіграв твір М.Шашкевича «Слово до чтителів руського язика (української мови-авт.)». А в «Зорі» проголошено ідею єднання українського народу зі слов’янськими народами, а також початок нової доби української літератури в Галичині.
У 1836-у світ побачила полемічна брошура «Азбука і abecadlo», де автор довів, що польська абетка (abecadlo) не підходить українцям, що вона гальмуватиме розвиток національної культури, бо «письменство…повинно сформуватися і вирости з глибин рідного народу й розквітнути на його ж таки ниві…». Священник о. Маркіян розумів, що треба працювати на нивах дитячої літератури та літератури для дорослих разом. У 1936 році він уклав «Читанку для діточок в народних училах (школах) руських». У виданні головним завданням було прищепити дітям людяність, чесність, любов до праці, краю, повагу до рідного народу, життєрадісність. На жаль, книга не була надрукована за життя автора через неприхильне ставлення влади до її демократичного духу та народної мови. Тільки після революційних подій 1848 р. це видання під назвою «Читанка для малих дітей» побачила світ у 1850 та 1853 роках.
Кажуть, хто шукає, той знаходить. Щоб обійти провладну цензуру «Руська Трійця» новий альманах (рукопис) «Русалка Дністровая» (1836) за сприяння Я.Головацького відправила до Будапешта (Угорщина), до активного діяча національного відродження, письменника-серба Ю.Петровича. І 1000 примірників альманаху було надруковано.
У цьому виданні опубліковано 17 творів о.Маркіяна, серед яких – передмова «Старина» до 3-х народних пісень, вірші, казка «Олена», переклади із сербської мови та Краледворського рукопису. Казка «Олена» – колоритний зразок ранньої української романтичної прози.
Австрійська поліція тримала видання під забороною аж до 1848 року. Кілька книжок «Русалки Дністрової» прийшли в Україну та Чехію. Це стало свідченням літературного та культурного відродження русинів-українців. Український народ вкотре довів, що він має право на свою мову, культуру, як усі свободолюбиві народи світу.
У серпні 1843 року великий Шевченко читав «Русалку Дністровую» у с.Березані (нині Київщина) у фольклориста-славіста Платона Лукашевича. Шашкевич, Котляревський, Шевченко… та їх творчість були свідченням великих духовних можливостей, незамулених мовних джерел українців Східної і Західної України. Поет Шашкевич пішов дорогою І.Котляревського, довів, що галицька мова також солодка для людських душ і промовила до них сильним материнським словом, засіяла каафи з доріг гетьманів України Наливайка, Хмельницького, зерном невмирущого фольклору. Серед фольклорних творів є співанки, записані в Бережанах. Невмирущим є вірш М. Шашкевича «Руська мова»:
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила.
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев стидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?
«Руська мати» – це українка, Україна, рідна сторона.
Ряд творів поета-священника було опубліковано після його смерті в альманасі «Вінок русинам на обжинки» (1846), часописах «Зоря», «Зоря Галицька», «Віснику для русинів», «Вечерницях», «Основі» та ін.
Переклав також М.Шашкевич народною мовою «Євангелія», «Слово о полку Ігоревім», Святе Письмо (1842). Зберігся уривок з переспіву «Плач Ярославни». Його перу належать три поезії в прозі «Псалми Русланові», твори «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку» (обидва -1912). Вірш про С.Наливайка написаний поетом Шашкевичем в дусі народного епосу:
Гей, на степу густа трава, степом вітер віє,
Не по однім козаченьку стара неня мліє.
Гей, на степі сивий туман, кургани курились,
Не по однім козаченьку вдовиці лишились.
М.Шашкевич був одним із учасників розшифрування Львівського літопису. Він справедливо вважається одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі, найвизначнішим поетом передшевченківської доби…
Побачили світ вибрані твори просвітителя Галичини в 1906, 1911, 1913, 1933, 1954, 1960 роках тощо.
Про талановитого письменника-священника та його творчість свого часу відгукнулися Я.Головацький, О.Огоновський, І.Верхрадський, В.Коцовський, В.Шухевич, І.Франко, Б.Лепкий, І.Крип’якевич, В.Щурат, М.Возняк та інші.Його вірші покладені на музику композиторами М.Вербицьким, І.Воробкевичем, С.Людкевичем та ін.
Вшанування пам’яті
Пам’ятники поету-просвітителю споруджено на Білій Горі, у селі Підлісся (1962), Вінніпезі (1944, Канада), Львові (1989), Золочеві.
З нагоди 100-річчя від дня народження М.Шашкевича вперше на Україні в Тернополі в 1910 році видано альманах «Русалка Дністровая» накладом товариства «Інституту жіночого ім. княгині Ярославни». Підготував до друку і написав статтю про священнослужителя Шашкевича отець Й.Застирець.
Пам’ятник у формі хреста встановлено у с. Товсте (1911), нині Гримайлівської ОТГ. У Тернополі ім’ям письменника названа вулиця, встановлено пам’ятну таблицю. В 1987 році на будинку колишньої гімназії у Бережанах, де поет Шашкевич навчався, встановлено меморіальну таблицю (скульптор І.Козлик). Діє музей-садиба М.Шашкевича у Підліссі (1959,1986). Працює інститут-заповідник у Вінніпезі (1962, Канада), у Львові відкрито музей «Русалка Дністровая». Архів письменника зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника. У Пшемислі діє школа ім.Шашкевича. У місті над Серетом Тернополі виходила літературно-громадська, культурологічна газета «Русалка Дністрова» (від 8 жовтня 1992) з епіграфом «Разом к світлу, други жваві!».