«Передчуття пейзажу» – секрети тернопільського художника

Незвичайність цієї виставки в тому, що той, хто її споглядатиме, відкриє для себе щось своє і особливе. Це абстрактний пейзажний живопис. Її автор – Андрій Чернець. А відкрився вернісаж «Передчуття пейзажу» у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.
Давно колекціоную (фотографую) світлини хмаринок. Небо – мій недосяжний Вчитель. Тож відомий фразеологізм «Нема коли й вгору глянути» – це не про мене. Тільки те й роблю! Особливо влітку, восени, навесні, іноді взимку, але то велика рідкість. Велике значення має освітлення небесної купелі. Тож коли потрапила на згадану виставку, перше враження було – немов опинилась десь у піднебессі, ба – у захмар’ї! І лише після уважного розглядання полотен, на багатьох помітила обриси гір, які ледь-ледь проступали крізь шовк небесних «покривал». На представлених картинах величезна гама не лише різних кольорів, а й їхніх відтінків. Тонко відчуваючи всі нюанси кольоросвіту, Андрій Чернець поєднує (здавалось би) непоєднуване: червоний, зелений, синій. Результат неймовірний – отримує майже все сяйво кольорів, які існують у земному світі.
А ще дивовижа в тому, що за кожним полотном художника відчувається присутність… сонця. Ви, мабуть, помітили, написала не «у» полотні, а «за» ним. Сонячний диск десь збоку, поза часовими і картинними рамками (метафізика!), і лише його проміння пронизує картину наскрізь. Їх не видно, але від них йде тепло. Це не просто «Передчуття пейзажу», це його зародження, іншими словами – межичасся між невидимим дійством: коли ще не пейзаж, але вже й не та межа, яка йому передувала. І ми з вами маємо унікальну можливість бути присутніми при тому творенні. Ось як про це відгукується наукова співробітниця музею Олена Крупніцька у своїй публікації «Мої враження»: «Митець – шукач всюдисущої істини, але знайдений ним скарб може просвітити багатьох інших». Краще й не скажеш.
Валентина СЕМЕНЯК
Фото авторки