Дивитися у майбутнє, шануючи минуле…

Педагогічна освіта в Кременці
Місто Кременець ставав центром освіти і культури з давніх часів: у місті та в краї відкривалися елементарні школи, а також такі, що давали підвищену освіту. Крім того, уже на початку XIX ст. організовували підготовку вчителів для народних шкіл. Заклади педагогічної освіти та форми роботи були різні.
Коли у 1805 р. було відкрито Волинську гімназію, Т. Чацький організував конвікти – навчання дітей із незаможних сімей упродовж восьми років, які мали обов’язок, отримавши освіту, десять років працювати вчителями народної школи. А дівчат із незаможних сімей готували у Волинській гімназії як майбутніх гувернанток, що було єдиною формою навчання дівчат (крім домашнього). Майстрині, тобто гувернантки, пізніше мали займатися навчанням шляхетських дочок.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. на Волині не було єдиної системи підготовки вчителів. Їх готували заклади Міністерства освіти Росії та духовні заклади. Вчителів народної (початкової) школи готувала Острозька учительська семінарія, яку було переведено до Кременця, а також Свято-Федорівська церковно-учительська школа при Почаївському монастирі, яку переведено до Житомира.
На Волині у 1890–1900 рр. давали педосвіту 8 чоловічих і 1 жіноча второкласні школи. Учителями церковно-парафіяльних шкіл працювали також священники, які отримували духовну освіту у Волинській духовній семінарії. Учительок для народної школи готували також у закритому закладі – Волинському єпархіальному дівочому училищі.
Окрім того, була популярна така форма підготовки вчителів, як випробування на звання учителя, організовувалися педкурси для підготовки вчителів церковно-парафіяльних шкіл (коштом Синоду).
Варто зазначити, що вище духовенство Волинської єпархії значну увагу приділяло церковно-парафіяльним школам та якісній підготовці вчителів: «Щоб зробитися вихователем у школі, потрібно серцем зріднитися з народною школою, душею полюбити той простий народ…»
У час польської влади в Кременці в 20-30 роках працювала учительська семінарія, згодом перетворена в ліцей. А із 1939 р. на наших землях створювалася радянська система освіти, у 1940 р. в Кременці було відкрито учительський інститут, який став згодом педагогічним. Коли його перевели до Тернополя, в Кременці відкрили педучилище, яке реорганізували в коледж, а 2002-го – гуманітарно-педагогічний інститут, який став академією, що носить ім’я Т. Шевченка. Такою є двохсотлітня історія розвитку педосвіти в краї.
Наше сьогодення
Нині гуманітарно-педагогічна академія – сучасний заклад вищої освіти, який готує бакалаврів, магістрів, а віднедавна – докторів філософії. Можна багато розповідати про те, як і чим живе освітній заклад, про його базу, випускників, про те, як склалося їх життя, яких успіхів вони досягли. Багато хороших слів можна сказати про керівників закладу, про кожного працівника, бо тут працюють високоосвічені, відповідальні, творчі, віддані освітній справі люди.
Однак хотілося б зупинитися на одному лише  аспекті діяльності гуманітарно-педагогічної академії – функціонуванні навчальних музеїв, які є візитівкою академії; їх використовують студенти для вирішення індивідуальних завдань, науково-педагогічні працівники проводять в них заняття, знаходячи необхідні матеріали та об’єкти. До музеїв приходять учні шкіл Кременця, кременчани та гості, з радістю  відвідують випускники нашого навчального закладу різних років.
У приміщеннях гуманітарно-педагогічної академії все дихає історією: і метрової товщини стіни, і високі стелі, і ліпнина, і старовинні сходи та перила, і давня бібліотека, і зали з дивовижною акустикою, де грав Ференс Ліст і співала Анжеліна Каталані, й авдиторії, що чули голоси багатьох відомих краян, і велична споруда колишнього єзуїтського костьолу. Ту старовину ретельно оберігають і не дають згаснути пам’яті про все величне з історії освітнього закладу та й рідного міста.
Музей освіти
У музеї освіти можна осягнути майже 300-літню історію закладу, де витає дух класичної освіти, де можна почути бадьорі голоси молодих людей і повчання серйозних педагогів, уявити, як можна при світлі свічок читати книги і писати вірші…
Відкриття музею було приурочено святкуванню 200-ліття Волинської гімназії в Кременці, що відбулося 1 жовтня 2005 р.
Знайомство з експозицією дає змогу поринути в атмосферу минулих часів, відчути дух навчального закладу початку ХVІІ ст. – братської школи: портрет Петра Могили, який благословив відкриття братської школи, стародруки, що побачили світ у друкарнях краю, копію підручника Мелетія Смотрицького «Граматика слов’янської мови…», яку було перевидано в гуманітарно-педагогічній академії у 2019 р. до 400-ліття виходу книги.
Наступна експозиція допомагає дізнатися про відкриття та роботу Волинської гімназії, ліцею у першій третині ХІХ ст., познайомитися з фундаторами навчального закладу – Т. Чацьким та Г. Коллонтаєм, із високоосвіченими людьми того часу – викладачами, які давали гімназистам енциклопедичні знання.
Тут розкажуть про скромного бібліотекаря у царстві книг Павла Ярковського, до спілкування з якими він прагнув більше, ніж до товаришування з людьми; вчених В. Бессера та А. Анджейовського, Е. Словацького, О. Міцкевича, художників Й. Пічмана, К. Каневського та ін.
Волинська гімназія (ліцей) – особливий заклад, який його фундатори задумували як університет. Він мав величезну базу для навчання молоді. Його мінералогічна колекція стала основою створення Київського геологічного музею. Бібліотека Волинського ліцею є в м. Києві у відділі рідкісної книги Національної бібліотеки АН України імені В. Вернадського. Деякі насадження Кременецького ботанічного саду донині збереглися в університетському ботанічному саду ім. академіка О. Фоміна. Зокрема, в лютому 2013 р. в оранжереї зацвіла австралійська пальма, привезена з Кременця в ті давні часи…
Огляд експозиції музею познайомить відвідувачів із навчанням православних священників у Волинській духовній семінарії, вихованням дівчат у Волинському єпархіальному жіночому училищі. Далі – представлені фотоматеріали, експонати, документи про викладачів, вихованців, випускників Кременецького ліцею 20-30 рр. ХХ століття. Кременецький ліцей – комплексний навчальний заклад, який був не лише осередком поширення освіти, але й вів різнобічну господарську діяльність. Науковці України й Польщі повертаються до історії цього закладу й у наш час, виступаючи з доповідями на науково-практичних конференціях, які проводять у нашій академії щорічно у форматі «Діалогу двох культур». Часто гостями музею з Республіки Польщі є відомі вчені та письменники.
Значну увагу приділено в експозиції музею становленню  Кременецького учительського, згодом педагогічного інституту. На чотирьох його факультетах навчалося більше трьох тисяч студентів, працювало 110 викладачів, з них 18 – кандидатів наук. Представлені цікаві документальні матеріали про викладачів інституту, їхні наукові здобутки та про випускників: Г. Кікець, В. Вартабедяна, І. Смолія, І. Лук’яненка, М. Жуковського, Н. Вишневського, В. Шиманську, М. Брика, Т. Комаринця, К. Татаринова, І. Следзінського, А. Ломаковича, Ю. Рамського, Л. Шанського, Б. Шияна, Й. Шостака та ін. Є документи, книги Бориса Харчука, збірки поетичних і прозових творів інших випускників Кременецького педінституту.
У 1969 р. Кременецький педагогічний інститут було переведено до м. Тернополя. Великий інтерес у відвідувачів музею викликають експозиції про роботу створеного тут педагогічного училища та коледжу. Історію творять особистості. Тому їм, випускникам навчальних закладів, присвячено матеріали на вітринах музею. Цікавою також є експозиція про функціонування гуманітарно-педагогічного інституту (з 2002 р.). Яскраві фотоматеріали, документи засвідчують повнокровне життя цього закладу освіти. Кременецький гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка перейшов на новий етап свого поступу – отримав статус академії, а це надихає на нові успіхи в науковій та освітній діяльності.
Музей освіти часто приймає численних відвідувачів, зокрема, з міста й краю. Він допомагає осягнути цікаву й змістовну історію розвитку освіти в Кременці насамперед – молодим людям, спрямовувати їхні зусилля на глибше пізнання та написання наукових робіт.
Етнографічна світлиця Волині
У вересні 2014 р. було відкрито етнографічну світлицю Волині, інтер’єр якої відображає життя і побут волинян кінця ХІХ – початку ХХ ст. Викладачі кафедри української філології та суспільних дисциплін створили проект-ескіз, за яким відновлено інтер’єр української світлиці. Етнографічна світлиця Волині наповнена: старовинними меблями (бамбетель-скриня, мисник, стільчик) із натурального дерева; полив’яним та керамічним посудом старих зразків; автентичними предметами побуту волинян: вишитими картинами та рушниками, головними уборами; волинським чоловічим та жіночим вишитим костюмом; домотканими полотняними сорочками, багато з яких є унікальними експонатами.
Етнографічні матеріали зібрані студентами впродовж останніх десяти років із усіх куточків Волині під керівництвом доцента, кандидата філологічних наук І.М. Комінярської. Оформлення етнографічної світлиці було сплановано так, щоб матеріали, які експонуються в ній, гармонійно вписувалися в інтер’єр навчальної аудиторії. Для її функціонування було придбано мультимедійне забезпечення.
Етнографічна світлиця Волині використовується не тільки для проведення навчальних занять з українознавства та інших навчальних дисциплін, а й є улюбленим місцем, де збираються письменники, поети, співаки, журналісти. Тут проводять зустрічі іноземних делегацій, презентації книг, прес-конференції.
Світлиця є інтелектуальним центром, оазисом української духовності для студентів та викладачів академії, а також для представників кременецької інтелігенції.
Кімната-музей Ростислава Глувка
Митець народився в с. Сураж, що на Шумщині, але виростав у Кременці з батьками. Все доросле його життя аж до останніх днів минуло далеко від рідного краю. Він мешкав у Лондоні, там перейшов у інший світ.
Ростислав Глувко потоваришував у Лондоні з таким же українцем, бандуристом Володимиром Луцівим, який співав українські думи і пісні на сценах чи не всього світу. Перед смертю Ростислав заповів побратимові Луціву перевезти його картини до рідного Кременця. Володимир Луців разом із донькою Глувка Світланою Клаудією сприяли перевезенню безцінного спадку мистця до Кременця. Картини, інші твори, матеріали розмістили в просторій авдиторії і 2010-го відкрили меморіальний музей. Світлана Клаудія перевезла також прах батька до Кременця, і його було передано землі на Туницькому цвинтарі, де поховано і батька Ростислава – Олександра Глувка.
Екскурсовод музею знайомить із основними віхами життя, особливостями художньої творчості, а також із роботами мистця. Ростислав отримав у Лондоні фах художника-графіка і плідно працював як графічний дизайнер та художник. Відвідувачі музею можуть познайомитися з його графічними роботами: книжковою графікою, серіями поштових марок, афішами концертів, буклетами та програмами концертів В. Луціва, вітальними листівками тощо, де яскраво і виразно виступають елементи української історії, карпатські та волинські пейзажні мотиви, декоративні квіти української землі.
Окрім графіки, в музеї можна познайомитися із малярством оригінального і талановитого художника та його іконами. Він писав ікони на заґрунтованій дерев’яній дошці, як колись у давнину малювали в Україні. «Над іконами, – писала донька Світлана, –батько працював із фанатизмом, співзвучним терплячості та старанності самопосвяченого ченця, із сконцентрованістю духу та прискіпливістю до автентичних іконописних рецептів».
Творча практика маляра Р. Глувка увібрала в себе багато різних досвідів – і українське мистецтво, і візантійську спадщину, італійське мистецтво, ісламський універсум, тобто має українське та поліетнічне наповнення. Крім того, майстер ніколи не стомлювався вивчати нові види робіт і нові методи. Очевидно, все це й робило його твори самобутніми та емоційно насиченими.
Кімната-музей композитора Михайла Вериківського
Кременець із давніх часів не лише приймав у себе письменників, поетів, композиторів, музикантів, художників, а й народжував своїх велетів культури й українського духу. Михайло Вериківський – один з таких талановитих синів Кременеччини. З хлопчини із передмістя виріс видатний композитор, фундатор української музики XX ст., педагог, фольклорист, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України. Своїм яскравим і багатим творчим доробком він приніс українському народові й рідному місту світову музичну славу.
Кременчани завжди пам’ятали про М. Вериківського. Цікавилися, як складалася його доля та розвивалася творчість за межами нашого краю, а після його смерті проводили вечори пам’яті, на яких згадували видатного земляка, відзначали його талант і внесок у розвиток української музики. Багато років звучала думка про те, що в Кременці, на батьківщині композитора, варто б створити меморіальний музей.
Нарешті мрія здійснилася – 24 листопада 2017 р. до 120-річя від дня народження Михайла Вериківського у Кременці таки відкрили його музей, проте не в родинному будинку, а в нашій академії. Приємно було приймати шановних гостей: праправнука Костянтина Олексенка, актора Київського театру драми і комедії на Лівому березі, внучату племінницю Тетяну Вериківську, учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції «Михайло Вериківський у контексті української музичної культури та освіти», що вже вдруге проводилась у виші, а також представників Тернопільської обласної і Кременецької районної «Просвіти», науково-педагогічних працівників навчального закладу …
Музей М. Вериківського відвідує багато гостей. Екскурсовод веде присутніх дорогами життя М. Вериківського та зосереджує увагу на основних періодах його музичної творчості, громадської діяльності. З особистих речей композитора захоплення і щемливі відчуття викликає старенький рояль, який  перевезли з родинного будинку  Вериківських, адже йому вже більше сотні років.  До його клавіш торкалися дитячі рученята майбутнього музичного таланту. Гордість за талановитого композитора-земляка викликає знайомство з його музичною творчістю та обсягом роботи: він писав хори, кантати, ораторії, романси, масові та дитячі пісні, симфонічні твори, камерні вокальні та інструментальні твори, музику для театру, радіо, кіно, зокрема перший український балет «Пан Каньовський», опери «Наталка-Полтавка», «Сотник» та інші.
Не залишають байдужими нікого улюблені статуетки композитора, акордеон, годинник, його диригентська паличка, крісло, в якому він любив відпочивати, книги з домашньої бібліотеки, друковані видання його музичних творів, світлини і безліч афіш, програм його концертів, вистав… Усе допомагає усвідомити атмосферу його життя, творчості композитора і людини. А ще допомагають його зрозуміти, зокрема, відгуки сучасників: «… Вражало не тільки те, що він говорив, але і як говорив, як стверджував, як диригував – усе від серця, з великою внутрішньою віддачею…».
Кімната-музей М. Вериківського – це символ вдячності кременчан своєму видатному синові, який вийшов із народу, виховувався на народній творчості й усе життя присвятив становленню та розвитку національного музичного мистецтва України в ХХ століття.
Музей довоєнної  фотографії
Наше місто за чудові краєвиди та архітектурні споруди називають  «Перлиною Волині». Воно надихало багатьох митців і стало важливим осередком художнього і фотографічного мистецтва. У галереї експонуються світлини, зроблені в Кременці та на околицях наприкінці 20-х та у 30-х рр. минулого століття.
Фотографування розвивалося в Кременецькому ліцеї у 20-х рр. минулого століття. Активізації його сприяв учитель Станіслав Шейбаль, який викладав тут малювання, теорію мистецтва, геометрію, креслення. У 1928 р. він створив фотографічну студію для вдосконалення умінь учнів ліцею, також організував курси навчання фотографування для мешканців Кременця, через рік – товариство любителів фотографії, до якого входили викладачі та учні Кременецького ліцею.
Він займався фотографуванням упродовж усього свого життя, досяг неабияких успіхів, за що у 30-х роках  минулого століття був визнаний одним із десяти найкращих фотографів світу.
Інструктором у навчанні учнів і дорослих фотографуванню став Генріх Германович. На думку фахівців, його роботи – найдосконаліші, у нього цікаві теми, він використовував світло і тінь, вибирав цікаві історичні будинки Кременця та околиць, яких тепер уже немає.
У фотогалереї можна розглянути світлини Людвіка Гроновського. Він родом із Варшави, але переїхав до Кременця завдяки красуні Надії, яку покохав на все життя, став працювати в ліцеї, був людиною активною, життєрадісною, мав різносторонні обдарування та зацікавлення: викладав фізику, був лижником, займався планерним спортом, любив співати. Л. Гроновський належав до найталановитіших фотографів. У галереї фотографії можна бачити також його роботи, які представляють архітектуру міста в цікавих ракурсах і часі.
У 20-30-х роках минулого століття в роботах кременецьких майстрів значне місце займала пейзажна фотографія, яка і нині вражає своєю красою.
Окремий напрямок кременецької фотографії – це документування життя мешканців міста, тогочасних подій. У галереї представлені світлини з цікавими сюжетами, сценками та художніми портретами, які засвідчують найвищий рівень майстерності авторів.
Роботи кременецьких фотографів виставлялися для широкого огляду не  лише в містах  Польщі, але й далеко за її межами.
Наша особлива вдячність Ганні Гроновській-Шанявській, доньці Людвіка Гроновського, яка віднайшла, оновила світлини батька та його друзів, колег, учнів, підготувала експозицію і привезла її до міста Кременця, щоб відкрити унікальний музей довоєнної фотографії.
Виставкова зала
А  ще хочеться  назвати музеєм виставкову залу освітнього закладу, в якій експонуються роботи сучасних вихованців гуманітарно-педагогічного інституту та академії, переважно дипломні роботи. Тут є художні вироби з металу, дерева, природних матеріалів, гончарні вироби. А вироби з лози та рогози теж свідчать, що молодь оволодіває давніми українськими  ремеслами. Чудові художні вироби, виготовлені яворівським, рельєфним та об’ємним різьбленням. Не можна відвести очей від майстерно, зі смаком виконаних робіт з аплікації та вишивання із використанням різноманітних матеріалів, а також в’язаних гачком та вузликоплетінням.
Широко представлено малярські роботи, які свідчать про талановитих студентів освітнього закладу. Окрім того, малярські роботи оздоблюють внутрішній інтер’єр освітнього закладу, є художні настінні розписи, виконані нашими студентами.
Яскрава, урочиста, змістовна своїм наповненням виставкова зала не залишає байдужим нікого – ні гостей, ні студентів, ні абітурієнтів.
Завітайте до нас при нагоді!
Валентина ШПАК,
старший викладач, членкиня НСЖУ
 
Напередодні Різдвяно-Новорічних свят хочу звернутися до моїх колег, великої родини нашого славного вишу – Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка.
Ми з вами завершуємо рік, перегортаємо ще одну сторінку нашої спільної історії. І хоч цей рік був сповнений глобальних і локальних випробувань, та разом нам вдається боротися і перемагати, долати виклики долі і рухатися вперед.
Нехай рік прийдешній буде для нас багатий на мир і спокій, здоров`я та успіхи, сповнює оселі радістю і достатком, а серця – надією і любов`ю. Нехай новонароджений Син Божий вселяє в наші душі непохитну віру у світлий завтрашній день заради процвітання України, її гідного молодого покоління і нашої рідної alma mater.
З Новим роком вас і Різдвом Христовим!
Щирі вітання надсилаю працівникам газети «Свобода» та всім її читачам.
З повагою – Афанасій ЛОМАКОВИЧ,
ректор Кременецької ОГПА