Нескорений Василь Бабій

В історії України, яка має багато цікавих патріотичних сторінок, були постаті, про яких по-справжньому, відкрито заговорили тільки в роки незалежності. Велика когорта українців вірно служили нації, боролися за її самостійність, знаючи про те, що вороги замовчуватимуть їхню вірність рідному народові, самопожертву в ім’я здобуття волі. Багатьом у роки загарбання московитами України в ХХ ст. довелося багато років проживати і спочити на чужій землі, але до останніх днів залишитися вірними справі звільнення нації від чужоземного іга. Їх у той час називали політичними емігрантами, сьогодні вони – нескорені українці.
У 1977 році в канадському м. Торонто покинув земний світ громадський діяч, доктор права (1914), військовик Бабій Василь, син Федора, якого подарувало світові село Великий Говилів, що колись належало до Копичинецького повіту. Він народився 2 березня 1884 року в селянській родині. Юнаком навчався у Тернопільській і Коломийській гімназіях. Закінчив у 1911 році Львівський університет. В австрійському місті Грац здобув ступінь доктора права (1914).
У часи Західно-Української Народної Республіки, від грудня 1918 року, був на службі в Українській Галицькій Армії: командир артилерійської батареї, а потім полку. Поручик Бабій служив разом із гусятинською групою отця Мариновича у 9-й Белзькій бригаді в артилерійській групі сотника Біркенава. За мужність і героїзм відзначений бойовими нагородами.
В 1920-30-ті роки поляки не дозволили йому відкрити приватне адвокатське бюро, і він служив директором філії «Українбанку» в м.Копичинці, де також очолював повітовий «Луг» (1934, українське фізкультурно-спортивне товариство), що стало кузнею патріотів національно-визвольного руху ХХ ст. Як керівник цього рахунково-спортивного товариства організовував спортивні свята, фестини у багатьох селах сьогоднішньої Гусятинщини, пропагував часопис «Вісті з Лугу».
16 червня 1935 р. В.Бабій організував районний зліт старшин «Лугу» у с. Сухостав, де своїм досвідом ділилися патріоти Хоросткова, Копичинців, Тудорова, Яблунева тощо.
У період німецької окупації нашого краю працював у Чорткові. Був уповноваженим військової управи в повіті під час формування дивізії «Галичина» (1943).
З 1944 до останніх днів свого земного життя (1977) проживав спочатку в Німеччині, а потім у Канаді.
В.Бабій – один із організаторів написання історії Копичинецького повіту, історико-мемуарного збірника «Чортківська округа», що побачив світ за кордоном у 1974 році при допомозі Ділового комітету земляків Чортківської округи. Він – автор окремих у книзі статей.
Історичні події на Україні ХХ ст. розлучили українського патріота Василя Бабія з рідним краєм – лиха доля і розправа московитів змушувала шукати притулку за океаном. Але нічого не могло примусити їх забути свій козацький рід. Хоч на могилах патріотів на чужині цвітуть квіти канадської землі, але на рідній землі вони у нашій пам’яті безсмертні. Розповіді про їх вклад у боротьбу за свободу України передаватимуть з покоління в покоління.
Іван БАНДУРКА