Коли роки – вчать більше на своїх успіхах ніж невдачах…

«Старих людей треба особливо поважати, бо вони найближче до Бога» – так мудро свого часу висловився римський імператор Августин. Його слова актуальні й нині. Адже і в Україні, і в нашій області зокрема, стрімко зростає кількість людей старшого віку, коли кожен четвертий чи, навіть третій, мешканець – пенсіонер. А милосердя, чуйність, доброта, взаєморозуміння нерідко в наш час у дефіциті. Ставлення до людей старшого віку не завжди відповідає тому внеску, який ми зробили і робимо для суспільства, для держави. Якось довелося мені почути, що один депутат Верховної ради України (не називаю його прізвище) рішуче взявши курс на омолодження своїх колег по парламенту, презирливо, зневажливо назвав пенсіонерів «відпрацьованим матеріалом», «секонд-хендом». Якби цей депутат знав, що йому не судилося дожити не тільки до пенсійного віку, а й навіть відсвяткувати своє п’ятдесятиліття, то, можливо, не сказав би цих жорстоких слів.
Але життя, як відомо, не любить умовного способу. Того віртуального «якби», якого не існує у житті. А що варто було сказати при житті цьому депутату? По-перше, у кого серце чисте – той успіх поважає, а ще той розуміє юність, хто розуміє старість. А по-друге, ніколи не насміхайтеся зі старості, бо самі йдете до неї. Чи, може, таким депутатам ще варто нагадати і повчання Ярослава Мудрого синам: «Не лютуйте словом і не нехтуйте ближнім»? Ми судимо людей, а нас судитиме Бог. За словами Ліни Костенко, у людській драмі небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість.
Такий невблаганний і закономірний закон природи щодо зміни поколінь. Змінити цю закономірність ніхто не в силі, як і зупинити незбагненний, невблаганний, швидкоплинний час. Їй вторить інша українська поетеса Галина Тарасюк: «Життя коротке, наче спалах ватри, як слід сльози…» У романі Гіде Мопассана «Любий друг» є слова глибокого філософського змісту: «Життя – гора. Піднімаючись, ти дивишся вверх, і ти щасливий, але тільки встиг зійти на вершину, як вже починається спуск, а попереду – смерть. Піднімаєшся повільно, спускаєшся швидко». Майже так, як у нашій відомій пісні про щасливі та безтурботні роки, що йшли на ярмарок життя, і сумні та невеселі, що поверталися з нього.
Нам відмірено на землі короткий вік. Та, на превеликий жаль, не всі вміють цінувати той час, наповнити його кращими людськими почуттями, прагненням творити добро, відкрити своє серце для знедолених. Не дозволяйте хвилюванню перейти у негативну емоцію, стресовий стан. Цим ви завдаєте шкоди своєму здоров’ю. Відомий у всьому світі своїми дослідженнями стресу угорський лікар Г. Шепіс стверджує, що інші приклади, коли пацієнти одужують значно швидше, ніж можна було сподіватися, через те, що мають серйозні причини, які мобілізують їх тому, що в них життєрадісний характер. Краса і молодість – не вічні. їх цвіт швидко і непомітно в’яне. Тож засівайте на своїй життєвій дорозі добро і милосердя.
Залишилось тільки згадувати роки нашої молодості воєнні і повоєнні. Але війна – злочин проти людства. Кращі війни в історії людства – ті, яких вдалося уникнути. Мир – вище безцінне благо, якого так бажають люди України і в усьому світі. Тож у Верховній Раді є достатньо мудрих обранців, котрі змогли б взяти участь у виробленні проекту державної політики щодо захисту учасників бойових дій, дітей війни, які зобов’язані пам’ятати про неоплатний борг живих перед ветеранами-інвалідами, які принесли щастя, свободу, незалежність України. А на практиці можна почути нарікання на водіїв-перевізників, які відмовляються від пільгового перевезення інвалідів, дотримання елементарних правил та культури поведінки водія. На зауваження громадян водії не реагують, ведуть себе зухвало. Якщо ти порядний і відвертий, то люди намагаються спаплюжити тебе. І все ж залишайся чесним і щирим. Заповіді Матері Терези, Лауреата Нобелівської премії миру. А старість же має свою тиху чарівність. На схилі років, коли у людини, за словами поета, на втомлене тіло, проступає душа.
Коротко процитую лист Олександра Довженка Петру Вершигорі: намічаються зйомки документального фільму «Україна в боротьбі» під моїм художнім керівництвом. Кров нашого народу кричить і вимагає світового екрана. Хай дивиться світ, як умирають за нього наші люди. Хай плаче над умираючими селянами, дітьми, матерями. Хай ненавидять презренну кров ворога – вбивці. Хай дивляться на наші жертовні пожари, на всю Україну, скривавлену матір нашу у вогні й стражданнях і жертви дітей війни… Ми, ветерани Другої світової війни, закликаємо не допускати реваншу тих, хто хоче звернути Україну з обраного шляху, хто нехтує її історією, вірою і миром в Україні. І поважати старше покоління. Яке у куфайках і кирзових чоботах у холоді і голоді, тяжкою мозольною працею зводили фабрики, заводи, будували лікарні і школи, робітничі гуртожитки, відновлювали сільське господарство.
Емоції згасають і вже не заважають використати накопичений цінний життєвий досвід. На повазі до мудрості старих людей досі тримається життєвий уклад багатьох народів Сходу. За східним повір’ям, після 60-ти років людина переживає особливий період. Пригадаймо сивочолих аксакалів, їхнє мудре вирішальне слово при розв’язанні багатьох життєвих проблем, глибоке шанобливе ставлення до них оточуючих людей. На превеликий жаль, у нас зовсім інша картина. Пригадую, як під час виборчих компаній стільки бруду було вилито на кандидатів в депутати – людей старшого віку. Як тільки не обзивали їх запальні молоді опоненти! Ось так деградація нашого суспільства починається з неповаги до людей старшого віку. Адже старість – це не тоді, коли тремтять руки, а коли немає місця в житті. Загальновідомо, що рівень моральності цивілізованого суспільства залежить від ставлення його громадян до інвалідів, старших людей, дітей. На жаль, нам ще дуже далеко до цього рівня. Бо люди старшого віку нерідко пригнічені нестатками, у холодних оселях, зі старими ощадкнижками і замороженими вкладами, не завжди мають кошти на проживання та лікування.
Залишені наодинці зі своїми проблемами і болячками, з похиленими головами під тягарем своїх нелегких думок… Тож нехай зігріває нас Божа зоря! Кожному віку властиві свої фізіологічні показники, а тому учені запровадили таку вікову класифікацію для людей старших 60 років: 60-74 років – літній вік; 75-89 років – старечий; від 90 років — вік довгожителів. Яку б класифікацію не пропонували вчені, але люди у віці, це час, коли вони починають розуміти
відносну цінність життя. Завжди актуальними залишаються слова мудрого Сенеки: «Ніхто не є настільки старим, щоб не сподіватися на ще один день». Ніколи не пізно посадити дерево, хоча плоди його, можливо, дістануться іншим. Але радість життя залишиться з тобою. Цього вчить віковічна людська мудрість…
Георгій МЕЛЬНИК, голова Лановецького місцевого осередку громадської організації «Всеукраїнської організації союз осіб з інвалідністю», полковник Збройних Сил України у відставці