Дім ветерана в Тернополі – це реальність!

Жінка серед ночі прокинулася від того, що її чоловік бив кулаками об стіну і голосно лаявся. Після того він впав на підлогу, приповз до стола, перекинув його і почав кричати: «Москалі…, прикривай». Дружина не на жарт злякалася, не розуміючи до кінця, що коїться, потім підбігла до чоловіка і відтягнула його від стола. Він отямився, весь мокрий, важко дихаючи, запитав: «Що зі мною?» Це – реальна історія бійця – кіборга з Волині, який потрапив у полон після боїв за Донецький аеропорт 20 січня 2015 р., зумів там вижити і повернутися додому. Правда, розум досі не відпускає війна.
На Черкащині молодий хлопець приїхав із заробітків навесні 2014 р. і відразу пішов воювати у 72 бригаду ЗСУ. Хлопець їхав на війну з бажанням захистити Україну, він і гадки не мав, що потрапить у пекло. У так званий «котел» під Ізварино, де десятки хлопців загинули від рук московських терористів. Були випадки, коли Женя бачив, як його друзів розривало мінами на шматки. Після повернення додому увесь вечір курив на вулиці, не вірячи, що все для нього минулося, хоча на той момент він ще не знав, що війна назавжди буде з ним.
Хлопець докурив цигарку, підвівся на ноги, як неподалік кафе, де компанія щось святкувала, почав бити салют. Женя автоматично впав на землю, руками накрив голову і лежав посеред подвір’я, поки молоді люди не закінчили розважатися. Щойно все затихло, підвівся й почав істерично сміятися.
Через кілька днів він йшов разом з мамою вулицею, де побачив компанію молодиків. Женя підійшов ближче до них і в одному із юнаків впізнав свого вбитого побратима. Зупинився, видихнув глибоко і зрозумів, що він починає бачити в живих людях вбитих під Ізварино друзів. А згодом погодився на лікування, адже мирне життя ставало нестерпним.
Боєць з Тернопільської області воював під Дебальцевим, там тривали неймовірно важкі бої з російським агресором. Йому доводилося зі шматків збирати тіла своїх друзів, які загинули після обстрілів бліндажу російськими танками чи ГРАДами. Повернувшись додому, чоловік почав зловживати алкоголем: день за днем, тиждень за тижнем. Після чергової пиятики він зрозумів, що помирає, лежав з розплющеними очами, і сили покидали його зів’яле війною та горілкою тіло.
«Треба щось робити, треба вижити», – промайнуло в голові. Він тихим голосом покликав на допомогу. Добре, що поруч були близькі, які викликали лікаря. Далі розпочалося довготривале лікування і намагання повернутися до життя.
Ці три історії пов’язані між собою, вони вкотре демонструють, яка проблема виникла в країні. Українські воїни повертаються додому і залишаються наодинці зі своїми проблемами: психологічні травми, депресії, а якщо додати ще й поранення, їхнє життя взагалі стає нестерпним.
Про американську армію, яка піклується про своїх солдатів, ми не будемо говорити, адже це те саме, що порівнювати американського пенсіонера і нашого. Владі начхати на проблеми тих, хто її захищав, тому переважно всі турботи лягають на плечі волонтерів.
Проте віднедавна у різних обласних центрах почали діяти Будинки ветеранів, де воїни, волонтери можуть збиратися, вирішувати соціальні та матеріальні проблеми, які у них накопичилися, згадувати минулі часи, обговорювати стратегію продовження боротьби.
У Львові волонтери завершують ремонт приватного будинку, де зможуть працювати і збиратися українські воїни.
Житомир теж має свій Будинок ветеранів, яким опікуються волонтери. Подібний центр буде і у Рівному.
За кілька місяців і в нашому місті відкриють заклад, який пришвидшить адаптацію тих, кого не покидає війна. Про це детальніше розповів Сергій Коновал, тернопільський доброволець, який займається реалізацією цього проекту.
– На Тернопільщині проживають майже 5 тисяч людей, які воювали проти російського агресора, і їх може бути ще більше, адже війна триває. Не потрібно забувати про десятки волонтерів, які допомагали і допомагають нашим захисникам. Всіх їх потрібно об’єднати.
Цей шлях розпочався з того, що активісти «Всеукраїнської ветеранської спілки добровольців – учасників бойових та інвалідів війни» знайшли приміщення, яке перебуває на балансі міської ради. Ми довго за нього боролися, але врешті-решт нам вдалося отримати його в оренду. Своїми силами робимо ремонт. Кошти, будівельні матеріали надають нам небайдужі люди.
Плануємо відкрити тут спортзал, де хлопці будуть займатися, проходити реабілітацію, замість того, щоб сидіти в розважальних закладах. Інша частина приміщення – це лекторій, де будуть встановлені комп’ютери, і всі бажаючі ветерани зможуть ними користуватися. Тут можна буде попити чаю, кави, обговорити наболіле.
Ми будемо запрошувати бізнесменів, викладачів вишів, які надаватимуть безкоштовні консультації, як розпочати свій бізнес, як здобути нову освіту. Хлопці, які успішно пройшли мирну акліматизацію, розкажуть побратимам, як впоратися з проблемами, де шукати підтримки. Працюватимуть тут і психологи.
Життя після війни не закінчується, але й колишнім воно вже не буде, тому потрібно пристосуватися до нових умов.
Щоб наш центр запрацював, потрібні великі кошти, тому ми будемо домовлятися з бізнесом, подавати проекти, шукати гранти.
Хто бажає долучитися до доброї справи, запрошуємо усіх. Роботи багато, а добрі справи завжди повертаються Богом сторицею.
Михайло УХМАН