П’ять свобод безпритульних тварин, або Як насильницька смерть кошеняти збурила Тернопіль

Минулого тижня у тернопільській Інтернет-спільноті емоційно обговорювали драму на вулиці Лесі Українки. Двірник забив до смерті кошеня і викинув його на смітник. Випадковим свідком цього стала тернополянка, яка вигулювала собаку. Запобігти розправі було запізно, й очевидиці залишалося хіба зафіксувати на фото прямі докази нелюдськості й викликати поліцію. Згодом стало відомо, що за фактом вбивства кошеняти завели кримінальне провадження за статтею 299 Кримінального кодексу (жорстоке поводження з тваринами). Тіло тваринки забрали для проведення експертизи.
Закон захищає від тих, хто без серця
Є люди, які здатні беззахисній тварині завдати болю чи навіть убити – не з якихось практичних потреб (як от, щоб з’їсти чи запобігти якійсь шкоді), а просто так. Невідомо, чим вони керуються, та краще і не знати цього – не занурюватися у їхню чорноту. Але за зло мають бути покарані. Безпритульне біленьке кошеня з вулиці Лесі Українки, якому волонтери підшуковували домівку, мало природне право жити, так як маємо його ми – люди.
Вищезгадана драма майже збіглася у часі із Всесвітнім днем бездомних тварин, який відзначають 15 серпня. Щороку зоозахисники нагадують, що вуличні коти, собаки – частина екосистеми і потребують турботи. Є низка міжнародних актів, які формують цю тезу у правовому руслі, зокрема Всесвітня декларація добробуту тварин.  Йдеться про п’ять свобод тварин: від голоду та спраги,  дискомфорту,  болю та травм або хвороби, страху та стресу,  право природної поведінки. Кожна людина має моральний обов’язок поважати всіх живих істот нашої планети, в тому числі й тварин, враховуючи при цьому ту важливу обставину, що останні, як і люди, здатні відчувати біль, страждати та пам’ятати. Варто затямити, що ми – не господарі і не головні на Землі. Власне коронавірус яскраво підтвердив нашу уразливість і залежність від усього живого.
Підписавши угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання привести національне законодавство у відповідність зі стандартами Старого світу, серед іншого — і в частині захисту тварин від жорстокого поводження. Як наслідок, Україна була змушена внести зміни до національного законодавства, зокрема до Кримінального кодексу. Таким чином, у кодексі з’явилися доповнення до ст.299 «Жорстоке поводження із тваринами».
Відповідно до зазначених приписів умисне мучення тварин, їх калічення, нацьковування однієї на одну або вбивство караються арештом, обмеженням та позбавленням волі. Покаранням за знущання над тваринами з особливою жорстокістю може бути позбавлення волі на 8 років. І в Україні уже є прецеденти, коли за мучення, вбивство тварин засуджували до реальних термінів позбавлення волі, зокрема  це справи так званих догхантерів (убивць безпритульних собак).
Як діяти свідкам злочину?
Щоправда, судова практика ще доволі не значна. Зоозахисники та адвокати, які працюють у цій царині, зауважують, що вітчизняне законодавство є малоефективним. Наразі у нас лише формується правова культура захисту тварин. Наприклад, у Франції лише за неналежний догляд за хатнім улюбленцем власника можуть зобов’язати сплатити штраф у розмірі від 15 тис. до 30 тис. євро або ж позбавити волі на 2 роки. А в Австрії власник покинутої ним тварини може рік провести за гратами. І це не кажучи про умисне знущання або вбивство істоти.
Особливо неприємною є ситуація з безпритульними тваринами, біди яких залишаються непоміченими суспільством. Як правило, свідки подібних неподобств або не можуть дочекатися приїзду поліції, або взагалі обмежуються гнівними дописами в соціальних
мережах, які допомогти постраждалій тварині не здатні.
Звісно, стаючи свідком злочину, багато хто губиться й не може ефективно протидіяти. Аби уникнути такої неприємності, зоозахисники разом з юристами склали протокол-пам’ятку, яка активно поширюється Інтернетом.
Найперше, що радять зробити експерти тим, хто побачив знущання над твариною, — зателефонувати до місцевих органів поліції на номер 102. Тут є 2 надзвичайно важливі нюанси. По-перше, поліція не може не приїхати на такий виклик, адже, відповідно до Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативне інформування органів (підрозділів) Національної поліції, затвердженої наказом міністра внутрішніх справ від 16.08.2018 №111, органи поліції та їх посадові особи змушені реагувати на всі повідомлення про правопорушення, отримані в будь-який спосіб, та направляти на місце події сили та засоби поліції, необхідні для захисту прав і свобод людини. По-друге, телефонуючи до поліції, необхідно наполягти на прибутті не патрульних, а слідчо-оперативної групи. Аргументом для цього стане посилання на ст.299 КК, адже діяння, про які йдеться в ній, належать до тяжких злочинів, а також на вищезгадану інструкцію.
До появи правоохоронців буде не зайвим самостійно сфотографувати або зафільмувати місце події, опитати тих, хто міг бачити те, що відбувалося з твариною, спробувати встановити особу власника або порушника тощо. Часто на початку розслідування така інформація залишається поза увагою копів, і тоді довести винуватість порушника стає надзвичайно складно. Про це, зокрема, свідчить кілька резонансних судових процесів стосовно підозрюваних у жорстокому поводженні з тваринами.
Як пише видання «Закон і бізнес», основною проблемою, з якою заявник може стикнутись, є те, що в Україні, на відміну від деяких інших країн, інституту представництва постраждалої тварини немає. Тож, якщо заявник не є власником, він не вважатиметься потерпілим.
Утім, будь-які дії небайдужих громадян є кращими за бездіяльність і сприятимуть не тільки захисту інтересів конкретної тварини, а й підвищенню загальної правової культури.
Про безпритульних тварин дбають під’їздами
Бурхлива реакція користувачів соцмереж на вбивство білого кошеняти у Тернополі –   свідчення того, що люди готові захищати навколишнє середовище від проявів нелюдської жорстокості.
Водночас усе частіше про безпритульних тварин дбають спільно – під’їздами, будинками. Собакам споруджують будки, годують, доглядають, як за домашніми. Цей колективний прояв любові і турботи – зворушливий доказ того, що більшість людей прагне добра і готова ним ділитися.
Упродовж двох останніх років я маю нагоду спостерігати (й бути причетною), як околиця приватного сектору дбає про собаку, викинуту на вулицю. Розповідають, що вона проживала з господинею у квартирі висотки, що неподалік. Коли жінка померла, родичі випустили собаку на вулицю. Покинута напризволяще тварина була дезорієнтованою, чахнула на очах. Вона уникала людей й, здавалося, що зиму не переживе, хоч їй підкидали їжу і навіть спорудили буду. Квартирна собака не знала, що таке буда, і ночувала на снігу, а у їжі була дуже вибагливою. Пристосуватися до нового життя їй допомогли домашні безприв’язні собаки, які взяли бідолашну тварину під свою опіку.
Зараз це – життєрадісна доглянута собака, яка приязна до людей, уміє усміхатися. Втім, обережна – більш ніж на метр до себе нікого не підпускає. Видно, що людська зрада закарбувалася у її серці назавжди… Її люблять, бо відробляє хліб на всі сто – ночами грізно охороняє околицю від зайд.
Ольга КУШНЕРИК