України незрадливий син

(до 80-річчя від дня народження поета-патріота Василя Ярмуша)
Тернопільське районне відділення ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка оформило виставку творів і світлин про життєвий і творчий шлях поета-патріота, шестидесятника, просвітянина Василя Ярмуша, присвячену 80-річчю від дня його народження. В. Ярмуш все своє свідоме, хоча і коротке життя боровся проти русифікації, вів просвітницьку роботу з пропаганди багатства і краси української мови, слова, пісні.
Головним кредом його життя була любов до України:
Стаю перед тобою на коліна,
Моя свята, прекрасна Україно…
Тобою лиш живу,
Тобою день стрічаю,
Тобою мучуся, за тебе і згоряю…
Але люблю… і я не заміняю
Ані на що тебе, коханий краю,
Бо я твій син,
Твій незрадливий син
Навіки!
(«Дума про Україну»)
Василь Ярмуш народився 15 вересня 1940 р. в селі Острів Тернопільського району в селянській сім’ї. Середню освіту здобув в Острівській восьмирічній школі і середній школі № 8 м. Тернополя. Через матеріальну скруту не міг продовжувати навчання, а пішов працювати в колгосп, потім на завод. У 1959 р. його призвали на військову службу в армію. Служив у Заполяр’ї. Взимку 1960 р. разом з двома товаришами потрапив у пургу і дуже застудився. Його, як непридатного до служби в армії, відправили додому. Подальше своє життя він лікувався і боровся з важкою хворобою. З 1966 по 1973 рік навчався в Львівському університеті на факультеті журналістики.
Висока національна свідомість передалася Василеві генетично від попередніх поколінь, від родичів. Його батько й мати шанували українську культуру, традиції, звичаї. Батьків рідний брат Михайло Ярмуш був у Січових стрільцях, воював за Україну у 1918–1921 роках. Мамин тато, Юрій Данькевич, і мамині брати Володимир та Іван були членами ОУН, воїнами УПА й загинули в боях із московсько-більшовицькими окупантами. Батька Василя, Ілька Ярмуша, за те, що не хотів вступати в колгосп у 1950 році, більшовики заарештували, побоями і голодуванням в тюрмі відібрали здоров’я, і він передчасно помер.
Як і Василь Симоненко, Василь Стус розумів і відображав у своїх творах жорстокість і зло тоталітарної системи, показував, що причиною всіх бід і страждань українського народу є панування чужинців на нашій землі:
Посходилися сусіди,
Посідали ген на лави,
І паюють по кавалку
Материнську добру славу.
Ми для них і нерозумні,
І не можем, і не вмієм,
Не так дихаєм і плачем,
Не так косим, не так сієм…
(«Монолог Микити із поеми «Чорний ліс»»)
Василь Ярмуш в далекі роки ХХ ст. відкрито закликав українців до боротьби за волю:
Я скажу їм: — Встаньте, браття,
І виходьте на подвір’я.
Подивіться, сонце сходить.
Гей, розправте дужі плечі.
Грай, музико, похідної,
Хай у сні тривог щоденних
Заклекоче пісня бою.
(«Дума про життя»)
Як Тарас Шевченко кликав народ до сокири, так Василь Ярмуш кликав український народ до ножа, до збройної боротьби за волю:
Тут кожне слово, кожен крок
Могуттю б’є у вільні груди…
Святи, Тарас, ножі для люду,
Як вождь його і як пророк!
(«У вінок Кобзареві»)
Василь створив при районній газеті товариство «Розмай», яке готувало молодих поетів, прозаїків, композиторів. У клубі села Острів під його керівництвом діяли гуртки художньої самодіяльності, які часто давали концерти у містах і селах Тернопільщини.
Пильне око КДБ не спало. За поезію такого змісту і громадську активність Василя переслідували, арештовували, робили в хаті обшуки, забирали десятки рукописів, не давали роботи, хоча він був прекрасним журналістом.
Незважаючи на всі труднощі життя, ускладнені важкою хворобою, Василь боровся і не зламався, не спокусився на просьби тодішньої влади, яка обіцяла йому хорошу роботу, заможне та матеріально забезпечене життя, щоб він тільки написав вірші, які прославляли б радянську владу і її вождів.
У 1973 році Василь одружився з медсестрою Марією. У них народилося двоє дітей: дочка Мирося і син Тарас. Василь був добрим сім’янином і щасливим батьком, але здоров’я в нього піднепадало.
Складнощі життя, важка хвороба, переслідування, матеріальні нестатки привели до того, що у 36-річному віці Василь Ярмуш покинув білий світ 22 вересня 1976 року.
В радянські часи ім’я поета-патріота замовчували. Вперше вечір пам’яті про Василя Ярмуша в селі Острів був проведений місцевим осередком Товариства української мови ім. Т. Шевченка с. Острів (голова К. Ярема) 15 вересня 1990 р. Того ж року місцеві просвітяни домоглися перейменування частини вул. Леніна в с. Острів на вулицю ім. В. Ярмуша.
У 2000-му автор цих рядків зібрав, упорядкував і видав книжку творів Василя Ярмуша «Україно моя барвінкова» і збірку пісень на слова В. Ярмуша «Мелодії, освячені любов’ю», а також написав і видав повість про Василя Ярмуша «Життя, мов спалах зорі». Ці твори були перевидані в 2015 році до 75-річчя від дня народження В. Ярмуша. У 2000 р. створено кімнату-музей Василя Ярмуша у місцевій школі. У 2018 році вийшов з друку «Методичний посібник для вчителів Тернопільщини щодо вивчення творчої спадщини Василя Ярмуша», упорядниками якого є Марія Крупа, директор Острівської ЗОШ І–ІІІ Оксана Кожушко і вчитель-методист Віра Крамар.
Щорічно просвітяни Тернопільського району вшановують пам’ять про Василя Ярмуша, проводять вечори, зустрічі, пропагують його твори.
Пам’ять про поета-патріота, його творчість будуть жити вічно, поки буде народ український, поки буде Україна.
Казимир ЯРЕМА,
голова Тернопільської РО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка,
член Національної спілки журналістів України