Хай живе Білорусь і Слава Україні!

Події в сусідній Білорусі мають безпосередній стосунок до нас, навіть до тих, хто стверджує, що з політикою не пов’язаний. Хоча, якщо йдеться про безпеку країни, політика закінчується і розпочинається боротьба.
Тому, незважаючи, що в нас іде війна і теперішня влада нічого не може протиставити окупантам, події в сусідній Білорусі не дають змоги холоднокровно ставитися до них. Адже ми подібне уже пережили 6 років тому.
Якщо російські війська ввійдуть у Білорусь, на північ від нас з’явиться ще одна зона московського впливу. Поряд з нами воюють білоруси, які кинули виклик російському агресору, і ми зобов’язані їх підтримати та зрозуміти.
Тим більше, якщо Росія захоче окупувати Білорусь, тисячі біженців хлинуть в Україну, в тому числі і в Тернопільську область.
Що думають білоруси про теперішню ситуацію в їхній країні, особливо ті, хто приїхав до нас воювати проти російських окупантів? Розповідь білоруського добровольця Павла Тима.
– Слава Україні!
– Героям слава!
– Розкажи, коли і для чого, ти приїхав в Україну?
– Це було в 2016 році, раніше не міг, оскільки існували певні проблеми пов’язані з виїздом з Білорусі. Хоча давно хотів це зробити, щоб допомогти вашому народові боротися з російським агресором.
– Таке бажання народилося з початком нападу Росії на Україну?
– У 2014 році люди розділилися. Хтось перебував під впливом білоруських ЗМІ, які мали проросійський напрямок, тому твердили, що тут «бандери», нацисти і так далі.
Більш-менш свідомі жителі говорили, що українці – молодці, адже відстоюють суверенітет, скинули негожого правителя, який утискав їхні права.
У 2014 році думав не так радикально, тому вважав, що у вас війна  – без причини, нікому не потрібна. Наприкінці року почав досконало вивчати це питання, оскільки бойові дії затягнулися, тоді зрозумів, що Росія окупувала частину України.
– А чим ти займався до приїзду в нашу країну?
– Любив спорт, входив у збірну Білорусії з карате, вивчав юридичну справу в інституті, тобто, намагався жити, як і багато молодих людей.
– Ти ж розумів, що тебе можуть вбити в Україні і що доведеться покинути навчання, спорт, музику, минуле життя?
– Так, я вважав, якщо не допомогти Україні, то це може перекинутися на Білорусь, що зараз і відбувається. Російська позиція «Ми же – братья» мені ніколи не подобалася, пробуджувала агресію. Тим більше, для мене український народ – справді братній, адже маю далеке українське коріння.
На щастя, у  мене завжди були адекватні друзі, які цілковито розуміли плани Кремля і не мали ніяких ілюзій щодо Російської Федерації.
– Ти спілкувався з кимсь із білоруських добровольців, котрі уже перебували в нашій країні і воювали проти спільного ворога?
– У тому й справа, що ні – це ще одна причина мого пізнього приїзду в Україну. Російські добровольці, які воювали проти путінського режиму, допомогли потрапити до командира «Да Вінчі» з «Правого сектору».
В мене був на той момент невеличкий досвід користування зброєю, але він не давав мені можливості почуватися на війні професіоналом. В Білорусії я не міг навчитися навіть елементарним тактичним правилам поводження з автоматом, адже там панує «совдепія». Бійці білоруської армії вистрілюють лише два магазини за півтора року служби.
– Нагадує українську армію до революції 2014 року. З чим тобі довелося зіштовхнутися на фронті?
– За ці роки я переважно був у Мар’їнці й Авдіївці, саме там тривала моя бойова діяльність.  На цих ділянках фронту мені вдалося пережити чимало подій.
– В якому статусі ти перебуваєш в нашій країні?
– Нелегальному, оскільки термін моїх документів закінчився. Лукашенко подав паспорти всіх добровольців в розшук до «Інтерполу», тому наші документи тепер вважаються втраченими. Кілька білорусів отримали паспорти, їх списки передали Президенту В.Зеленському, але більшість тих, хто воював за Україну, перебувають на нелегальному становищі. У мене немає знайомих, які могли б допомогти отримати потрібні документи й асимілюватися у вашій країні. Тим більше, я хочу вступити в ЗСУ, щоб продовжувати воювати за Україну. Але для цього теперішня влада має вирішити наше питання.
– Як ти ставишся до акцій протесту в Білорусі?
– Після того, як побачив відео подій, що відбуваються в моєму місті, моїй країні, заболіла душа. Проте складається враження, що теперішня білоруська влада намагається затягнути нашу країну на дно, щоб зробити плацдарм для введення російських військ.
– Коло твоїх знайомих підтримує протести?
– Так, майже всі. Багато з них зараз перебувають в розшуку або сидять у  СІЗО. Багато знайомих відправляють дружин, дітей в Україну, щоб самим продовжити боротися.
– Чого хоче активна частина білоруського суспільства?
–  Щоб Лукашенко не був президентом, не було міліцейського  свавілля, вони хочуть – самостійної Білорусі. Лукашенко за роки правління не раз економічно притискав просте населення, руйнував малий бізнес. Я не розумію, які моральні складові присутні у бійців ОМОН, коли вони підтримують цю владу.
– Ти віриш, що білоруси, як і українці, зможуть досягти результату і прогнати тирана?
– Не знаю, мені здається, що рано чи пізно Лукашенко накаже силовикам відкрити вогонь по людях, але вже не гумовими патронами, а бойовими. Людям потрібно повставати, їх більше, ніж міліції. Але я вірю, що Лукашенко послухає людей і покине посаду.
Скоро Україна святкуватиме День Незалежності. Хочеться побажати усім українцям, усім жителям Тернополя і області – справжньої волі, за яку гинули і продовжують гинути наші воїни.
У цьому контексті нашим братнім сусідам теж хочеться сказати: «Хай живе Білорусь!»
Михайло УХМАН