«Карантинимо» з Владзьом

 Карантин. Зараз це слово на вустах в усього світу. Ми самоізолювалися, і кожен по своєму «карантинить» – хтось в квартирах, хтось в будинках, а є й такі, які залишили міську рутину і повернулися у рідні місця – у села. Бо в селі – своя специфіка карантину. Бо, як казав один мудрий чоловік з Підволочиського району: «В селі нудно не буває – бо городи ніхто не відміняв – картопля сама в землю не позалазить.  Свійським тваринам не розкажеш, що не можна виходити з хліва і пастися. Бджолам не поясниш, що треба сидіти у вулику». Отож, як ви вже зрозуміли, сьогодні поговоримо про карантин і Владзя, уродженця села Гнилички – Володимира Ковцуна. Дізнаємося з перших уст, як  саме «карантинить» наш Владзьо.
— Привіт, Володю, як давно ти приїхав у Гнилички?
– Спочатку хотів «карантинити» в квартирі, потім зрозумів, що скоро «вовком завию», минуло кілька днів, я «завив» – тому зібрав манатки і поїхав в село.
— І що, правда ж, у селі краще?
— Я тобі скажу – тут і дешевше, і безпечніше, і час проведу з користю, бо як весна – роботи в селі, як гною, а гною в селі, як роботи. То не в місті – коли нема в квартирі до чого вчепитися – того і чіпляються люди до телевізорів – настрій собі псують.
— Чим в селі займаєшся? Чи просто відпочиваєш від концертів?
— Та де там! Спочатку я думав, що от приїду в село, буду сидіти, плювати і лапати. А нє –  день в мене починається в 8 ранку: встав, помився, пішов на двір, дав дробові їсти, повигортав гної, позамітав подвір’я, посадив грядки, попідливав дерева, вивіз сміття, помив машину, подивився до бджіл, підмалював дерева, вже аж вночі поснідав і ліг спати.
— Ого! Графік в селі в тебе бачу серйозний! От зараз багато людей почали реалізовувати усі відкладені «на потім» справи, чи є у тебе вільна хвилинка на таке, що давно планувалося, але не було як?
— Так, я почав писати книжку і почав будову, але писати книжку, коли будова –  неможливо, тому з книжки є тільки назва, а з будови – фундамент, тобто – все йде по плану.
— З будовою все зрозуміло. А що за книжка?
— Книжка як книжка. Така має бути паперова, з малюнками і обов’язково весела.
— Ти – людина публічна, багато хто тебе впізнає, можливо, й хочуть зустрітися, знаючи, що ти точно вдома. Тож як саме ти дотримуєшся карантинного режиму?
— Я стараюся не виходити за межі подвір’я, хоча є винятки – в магазин, на заправку, на город. Між люди – обов’язково в масці – по-перше, це безпечно, по-друге, не впізнають. То трошки легше, коли йдеш і завжди знайдеться хтось, хто скаже:  дивіться, дивіться – той смішний з «Дізель шоу».
— А як же колеги та друзі, як ваші зустрічі? Це відбувається online?
— Якщо треба поговорити – то, звичайно, телефон. А якщо чесно – ще не зіскучився за своїми Вар’ятами. За 10 років стільки часу з ними був, шо на 50 років хватило (бо там ішов рік за 5). А в селі колєгів в мене хватає – постійно хтось заїде, зайде, поговоримо, посміємося… але через браму,  бо нема чого йти на подвір’я.
— Великдень! Що про це думаєш, в умовах карантину, звичайно?
— Нас священник вже попередив, що на Пасху треба виставити кошики за браму, він пройдеться і посвятить. Я думаю, так буде правильно і безпечно.
— Володю, як оберігаєшся від вірусу? І що порадиш своїм шанувальникам?
– Всіх уклінно прошу ходити в масках, а краще не ходити взагалі. А ще краще пийте молоко з квашеним огірком і будете сидіти вдома. Мийте руки і часом ноги. Обов’язково треба їсти вітаміни і трошки вживати для профілактики – сам то роблю і вас припрошую.
— Ну що ж, дякую за гарний настрій і за те, що знайшов час поспілкуватися. Від себе особисто і від любителів гарного гумору бажаю тобі здоров’я, залишатися на позитиві і все буде ОК!
— Добре, не впадайте в паніку, вдягайте маски, «карантиньтеся», а я побіг приймати вітаміни для профілактики. Зустрінемось вже по карантині!
Спілкувалася Леся БОХОНЬКО, кореспондент газети «Гомін волі»
смт Підволочиськ