Лікар від Бога

Надзвичайно важливо в житті кожної людини не розминутися зі своїм покликанням, фахом, коли ти займаєшся тим, до чого лежить душа. Тоді і сама праця приносить істинну насолоду і результат її та віддача зростають в рази. Це стосується всіх без винятку професій, спеціальностей, та особливо актуально для лікарів, фельдшерів, медсестер, тобто людей, кому ми довіряємо своє здоров’я, а часто і життя. Трапляються недостатньо кваліфіковані чи недобросовісні продавці, будівельники, агрономи, навіть, як не прикро, вчителі; але коли підводить кваліфікація медичних працівників — це може призвести, а часто і призводить до справжньої трагедії. От хто дійсно позбавлений права на помилку — так це лікарі…
Україна славиться своїми високопрофесійними охоронцями нашого здоров’я у всіх сферах медицини; є й славетні лікарські династії, що із покоління в покоління передають безцінний досвід та вміння. Проте тих, про кого можна сказати «Лікарі від Бога», насправді, не так вже й багато.
Сьогодні розповімо про одного з таких – Ігоря Миколайовича Дмитрука. Він очолює травматологічне відділення Шумської районної лікарні, що на Тернопіллі. Ортопед-травматолог вищої категорії, заслужений лікар України, уособлює неперевершену лікарську майстерність, помножену на людяність та глибоку повагу до тих, хто волею долі стали його пацієнтами. Його очі випромінюють доброту, ласку, готовність у будь-який момент прийти на допомогу та полегшити страждання людині, що потрапила в біду. Працюючи в стаціонарі районної лікарні, Ігор Миколайович знаходить час і бажання прийняти та проконсультувати всіх, хто до нього звертається. Щоденно вже з 8-ї години ранку до його кабінету шикується довжелезна черга.
Автору цих рядків під час чекання на прийом у черзі вдалося познайомитися та розговоритися з деякими пацієнтами. По тих місцях, звідки вони приїхали, можна було б вивчити географію Тернопільської області. І не тільки, бо були відвідувачі і з Луцька і зі Львова. Уявіть — все це протягом тільки одного робочого дня…
Кожного він вислухає, кожного обстежить, поставить правдивий діагноз, призначить процедури та курс лікування. А вдячні колишні хворі, залишаючи стіни лікарні, зі сльозами на очах щиро дякують йому за можливість знову повноцінно жити і працювати.
Ігор Миколайович практикує вже майже 30 років. Закінчивши у 1990 році Тернопільський медичний інститут почав працювати і потім постійно зростав, як справжній професіонал, як людина, що обрала своїм фахом цю найблагороднішу та разом з тим найвідповідальнішу професію. Про нього у його рідному Шумську ходять справжні легенди і немає людини, котра могла б сказати на його адресу щось негативне. Деякі із стаціонарних пацієнтів не перестають дивуватися його працездатності і часто запитують: «Ігоре Миколайовичу! А Ви коли-небудь вдома буваєте?» Він на те усміхається своєю надзвичайно доброю, чарівною усмішкою та бажає їм швидшого одужання. Часом складається враження, що навіть якби він не лікував, а просто спілкувався з хворими, ділився з ними своєю добротою та співпереживанням — то добра половина з них вже б вилікувалися тільки завдяки цьому…
Все сказане вище можна адресувати і колективу лікарів, який він очолює, і особливо медсестрам та санітаркам. Такої чуйності, щирості, готовності допомогти будь-коли, такого ставлення до пацієнтів можна, мабуть, нечасто знайти і в дорогих клініках.
Не знаю, чи лікар Дмитрук сам підбирав команду працівників відділення, чи так склалося, та практично весь колектив — гідний свого очільника. Всі перераховані якості повною мірою стосуються таких працівників, як Бурчинський М.Д., Зінько А.В., Рев’юк Г.М., Кондратюк М.В., Костюк О.І., Ямпольська О.В., Шандурська Т.П., Хвесюк Л.В., та багатьох інших. Неможливо не згадати і про головного лікаря лікарні Бобровського Андрія Євгеновича, котрий за неповний рік перебування на посаді, зумів значно покращити матеріально-технічну базу, оснастити клініку кабінетом лазерної терапії, масажним кабінетом, устаткуванням для витяжки хребта, зрештою, встановити два ліфти, про які  тут могли тільки мріяти. Це не говорячи вже про те, наскільки зміцнів мікроклімат в колективі, наскільки зросла віддача працівників. За цей рік, завдяки зусиллям головного лікаря, весь персонал закладу відчув, що працювати стало набагато легше та, разом з тим, цікавіше.
Досвід цієї маленької клініки може служити добрим прикладом для всіх своїх колег в інших містах України і бути доказом того, що кожна людина, перебуваючи на своєму місці, творчо та відповідально ставлячись до виконання своїх службових обов’язків — отримає глибоке моральне задоволення від своєї праці та безмежну вдячність.
Ігор Антонюк, член правління
РО ВУТ «Просвіта»  імені Тараса Шевченка м.Кременець