Перша письмова згадка про цю небезпечну хворобу сягає сивої давнини. Її згадують в літературі античного світу, описують древні греки та рукописи Риму. У середні віки спустошливі епізоотії сибірської виразки багаторазово реєструвалися в багатьох країнах Європи. С. Андрієвський – Прокопович у 1789 року встановив спорідненість захворювання людини і тварини. Наступний період ознаменувався успішною вакцинацією тварин Л. Пастером ослабленою вакциною збудника. А німецький вчений Р. Кох виділив збудника хвороби в чистій культурі і довів, що за несприятливих умов утворюються спори, які можуть лежати в землі і сотню літ, а при зміні клімату – викликати хворобу.
В Україні ситуація щодо сибірської виразки досить складна. Вона пов’язана з наявністю старих неблагополучних захоронень тварин, що створює постійну потенційну загрозу відносно появи хвороби серед тварин і людей.
У Тернополі, а точніше в мікрорайоні Кутківці, ця небезпечна хвороба нагадувала про себе у 1962, 1973, 1996 роках, а ще в с. Пронятин вона себе проявила у 1946 році. У даній місцевості забаронено випасання худоби, скошування трави, проведення будь-яких меліоративних та будівельних робіт.
На сибірську виразку найчастіше хворіють ВРХ, вівці, коні, північні олені. Собаки та свійська птиця до цієї хвороби не сприятливі. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, що виділяють його в зовнішнє середовище, а також старі забуті захоронення загиблих від сибірської виразки. Кровососні комахи також переносять цю небезпечну хворобу. Інкубаційний період триває 1-3 дні, перебіг хвороби – блискавичний, гострий, підгострий, хроничний.
Розрізняють септичну, карбункульозну, кишкову, легеневу та ангінозну форму хвороби. Діагноз на сибірську виразку встановлюють на підставі аналізу епізоотичної ситуації, клінічних ознак хвороби, паталогоанатомічних змін, а також результатів лабораторних досліджень.
Лікування проводять гіперімунною протисибірковою сироваткою, або гамаглобулін у поєднанні з антибіотиками. Заходи профілактики боротьби з сибірською виразкою спеціалісти проводять у кінці кожного року, коли проводиться ідентифікація тварин. Тоді оглядаємо все поголів’я тварин, визначаємо клінічний стан тварин, вгодованість і проводимо вакцинацію. Так спільними зусиллями власників тварин та ветеринарними спеціалістами запобігаємо розповсюдження цієї небезпечної хвороби.
Іван КУЖДА,
ветлікар міської державної лікарні ветеринарної медицини у Тернополі