Валерій ЧОБОТАРЬ: «У нас іншого шляху не було!»

Спортсмен, тренер, громадський діяч і військовик Валерій Чоботарь народився у 1976 р. на Буковині. Пройшов строкову службу у бригаді особливого призначення в рядах Збройних сил України. Закінчив Львівський університет фізичної культури.  Засновник СК «Характерник», керівник Західноукраїнського об’єднання осередків федерації фрі-файту та контактних одноборств. Вишкільний референт ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. Був командиром роти 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» (псевдо – «Гатило»). Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Нагороджений орденом «Народний Герой України». З цією легендарною особистістю розмовляла наша журналістка. 
– Пане Валерію, що допомагає здобути перемогу на війні?
– Для мене – це три головні складові: розуміння, що ти воюєш; командир, який готовий брати відповідальність не тільки за виконані завдання, а й за життя своїх підлеглих; свідомий мотивований особовий склад, а це – ті побратими, з яким ти пліч-о-пліч борешся.
– Ви – учасник боїв за Донецький аеропорт. Що для вас означала оборона цього стратегічного об’єкта?
– Я особисто не брав участі в боях у терміналах, а керував одним із підрозділів, хлопці з якого  воювали безпосередньо в його приміщеннях. Наш підрозділ розташовувався в селищі Піски біля злітної смуги летовища, тому одні з перших загиблих хлопців, на жаль, саме з нашого підрозділу. Як на мене, смерть молодих людей – набагато більша втрата, ніж тимчасова втрата території аеропорту. Якщо дивитися на це з позиції стратегії, там творилися і гартувалися наші Збройні сили, а аеропорт – це героїчна сторінка для України. Ми побачили, що у нас є люди, які готові виконувати накази, ціною власного життя захищаючи територіальну цілісність України. Бої за Донецький аеропорт – це своєрідна перемога сили українську духу. Тож тут можна провести аналогію з Крутами.
– Як хлопці переносять стреси після першого бою?
– По-різному. В одних заціпеніння переходило в лють, були такі, яких паралізовував страх. Стресових ситуацій можна уникнути шляхом наполегливого навчання на полігонах. Бо коли людина вперше відчула, як стріляє по ній танк, як розривається біля неї снаряд, то – одне переживання, а якщо вона це переживала під час військових тренувань, то готовність у неї буде набагато краща. З честю треба сказати, що хлопці в наших підрозділах, маю на увазі 5-й батальйон ДУК, з гідністю переносять ці стреси.
– У людей, які пройшли війну, мають загострене почуття справедливості…
– Людина або має розуміння справедливості, або не має його. Чи справедливо ненавидіти усіх людей, які в Тернополі ходять увечері в кафе і продовжують жити цивільним життям, а ти повертаєшся в зону АТО? На мою думку, це несправедливо. Я пішов на війну для того, щоби тут люди могли нормально жити.
Найбільша проблема нині у тому, що люди, які повертаються додому, думками залишаються на війні. І будь-який подразник може повернути в той стан, коли був під обстрілом. Тому у людей, які пройшли війну,  дуже поганий сон, вони можуть прокидатися серед ночі від  будь-якого звуку і вже не заснути. Їх заполоняють негативні емоції.
Важливо навчитися дружинам  розмовляти зі своїми чоловіками тактовно, з повагою, не ставити недоречних запитань.
Багатьох батьків дратує, що син повернувся додому і нічого не робить. Але, насправді, він і не може нічого робити, тому що підсвідомо продовжує воювати. Людина, котра бачила дуже багато зруйнованих будинків, не буде через півроку будувати хату. Їй потрібен час, щоб повернутися до цивільного життя.
– Як війна вплинула на ваші життєві погляди?
– Мої погляди не змінилися, а зміцнилися. Одна із причин, чому я пішов на фронт і опинився серед людей,  які були мені близькі по духу, це те, що ми готувалися до цієї війни. До речі, сьогодні хороші стосунки та злагоджена координація дій між УДА та ЗСУ на фронті. І в цьому велика заслуга головного командира Української добровольчої армії Дмитра Яроша.
– Свою громадську діяльність розпочали в організації «Тризуб ім. С. Бандери». Яку роль вона відіграла у вашому житті?
– Туди я вступив у 21 рік. Завдяки цій патріотичній організації здобув можливість жити в певному середовищі, де засвоїв принципи, які сповідував світлої пам’яті провідник і творець «Тризубу» Василь Іванишин. Він переконливо вчив нас бути вільними людьми і правильно обирати свій шлях. З тих пір моє життя перетворилося у боротьбу. Свого часу я відповідав за вишкільну діяльність і дотепер продовжую займатися тренуваннями, підготовкою підростаючого покоління, виховую їх в дусі патріотизму.
Маргарита ХРИСТЮК