Прощавайте, Владико…

На 85 році життя помер єпископ-емерит УГКЦ, кардинал Католицької церкви, Блаженнійший Любомир Гузар
Про нього можна писати дуже багато. Хоча він не здійснив подвигів. Його найвищими чеснотами були людяність, доброта, любов до ближнього – звичайні риси, які так важко сповідувати і яких так бракує людству. Його було легко розуміти, але так важко наслідувати.
Коли потрібно було відстоювати позиції Церкви, її провідником став Андрій Шептицький, коли треба було за Церкву терпіти – цю ношу взяв на себе Йосип Сліпий, який провів у таборах 18 років. Коли потрібно було відроджувати Церкву в діаспорі – був покликаний Мирослав Любачівський. Коли треба було розбудовувати Церкву у вільній Україні, був покликаний Любомир Гузар. Кожного разу очільник Церкви мав саме такі риси, навички, які найкраще відповідали потребам часу.
Яким же був Любомир Гузар?
Папа Франциск вважає, що він був для українського народу одним із найвищих моральних і пошанованих авторитетів.  Його мова була простою, зрозумілою для всіх, але дуже глибокою. В ній була мудрість Євангелія, хліб Слова Божого, розламаний для звичайних людей, для страждаючих, для всіх тих, хто шукав гідності. Він мав слово для кожного, з теплотою своєї великої людяності і витонченої ввічливості «відчував» людей.
На думку владики Бориса (Ґудзяка) Гузар об’єднав українців, ставши для них духовним Батьком і найвищим моральним авторитетом. Блаженнійший Любомир залишив нам у спадок ще дві особливі риси, які змушують задуматися і закликають до чеснот. Перша – у світі, де існує жадоба влади і намагання її захопити будь-якою ціною, він владу віддав, відпустив, вразивши всю Україну своїм зреченням у 2011 році. І друга – Патріарх жив дуже скромно. Мав дуже мало речей, не любив розкоші. Звичайно, для Літургії, прослави Бога, він приймав традицію Церкви, красу, славу і навіть пишність Божої Служби, але в побуті був дуже скромний.
Великий, який вміє бути малим.
При Гузару замовкають навіть політики й олігархи. Перший президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький бачив таке не раз. «Його розважливість, впевненість у тому, що він говорить, і власних сумнівах – а він таки сумнівався і був переконаний у необхідності цього – діяли магічно на людей. Замовкали навіть дуже відомі люди – і не говорили дурниць», – розповідає Брюховецький.
Він пам’ятає перший Собор УГКЦ ще у 1996 році. Тоді виникла суперечка на підвищених тонах. Гузар розвернув ікону до залу і попросив кілька хвилин спокійно посидіти, помолитися. Більше такого градусу дискусії на Соборі не було.
Маючи багато років високу церковну владу, він ніколи не кричав і не наказував. Але вів за собою тисячі людей дорогою любові й поваги до іншого. Проповідував любов навіть тоді, коли здавалося, що єдина зброя – злість і агресія.
Навіть його смерть об’єднує і поширює добро. Панахиду за Любомиром Гузарем разом із главою УГКЦ Святославом Шевчуком співслужив і Патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Журналістка Ярослава Міщенко, яка спеціалізується на церковній тематиці, зізналася, що подібного в Україні не було «останніх 1000 років»… Вона описала порозуміння церков як «два крила сильної християнської держави». І це – заслуга Блаженнійшого Любомира.
По особливому відають останню шану Любомирові Гузару на Тернопіллі. Адже родинні корені Верховного архієпископа-емерита походять з нашого краю. Його прадідом був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, який служив парохом у селі Завалів Підгаєцького району і упокоєний на місцевому цвинтарі. Блаженнійший Любомир не раз відвідував могилу прадіда. Також він неодноразово приїжджав у наше місто, зустрічався зі студентами, тернополянами. У 2004-му за його участі було відкрито й освячено пам’ятник Патріарху Йосипу Сліпому.
Тернопільщина сумує разом з Україною, бо, як зазначив глава УГКЦ Святослав Шевчук, Блаженнійший Любомир був духовним батьком українського народу. В його присутності усі ми почувалися захищеними, певними, а сьогодні ми в одну мить усі осиротіли…
Вічна пам’ять!