Великодній кошик, зібраний на Тернопіллі

Посвятили ми лозу (села Лози – Збаразького, Лозівка – Підволочиського і Теребовлянського, Лозова – Тернопільського, хутір Боськи поблизу с. Біла Чортківського районів) на Вербну неділю (села Вербів – Бережанського і Підгаєцького, Вербовець – Лановецького, Вербівці – Теребовлянського), посвяченою лозою привітали родину звісткою про Великдень, побажали всім здоров’я і поставили на видному місці – хай береже оселю цілий рік.
Аби Великдень був справжнім святом для душі, а не для тіла, – ідемо за Божим благословенням (і за прощенням) до села Божиків Бережанського району. А отримавши його, повертаємося до земних клопотів. Оскільки в селах лози багато, то яку не використали на посвячення, вибрали найкращу, аби сплести з неї великодній кошик. Хто плести не вміє, мусить його купити, а для цього потрібні гроші. Гривень може не вистачити, тому мусимо завітати на хутір Бакси у с. Крижі Кременецького району, а потім, щоб придбати кошик – у с. Кошилівці Заліщицького району.
Що ж, кошик є, тепер треба скласти для освячення всі традиційні продукти до великоднього столу. У кошику мають бути сир (с. Сировари Зборівського району) і масло (хутір Масольщина поблизу с. Старий Вишнівець Збаразького району). Але щоб мати сир і масло, спочатку потрібно купити молоко на хуторі Корованець поблизу с. Котюжини Збаразького району, також корови можуть бути і на хуторі Худобина поблизу с. Біла Чортківського району.
Звичайно, у великодньому кошику має бути паска. Тож вирушаємо за борошном у села Млиниська (Теребовлянського), Млинівці (Зборівського і Кременецького) і Млинки (Бучацького) районів. Отож, борошно придбали, тепер потрібно обережно їхати, обминати хутір Мукоїди поблизу Малого Кунинця Збаразького району, аби там провізію не з’їли.
А який же Великдень без яєць? Яйця візьмемо у с. Курники Тернопільського району. Якщо там не буде, бо вже розібрали, то завітаємо у с. Іванчани Збаразького району, до якого у 1953 році приєднали с. Курники (Зарічне), або ж на хутір Курячий поблизу с. Тростянці Монастириського району.
Отже, маємо вже сир, масло, паску і зварені яйця. Тепер їх потрібно розписати. А де? Прямуємо в с. Писарівка, що на Бережанщині.
Ще нам до великоднього кошика потрібен хрін, щоб не чіплялися всякі хвороби. Здається, росте він у кожному населеному пункті, але назва зустрічається лише одна – колись у східній частині с. Зарубинці Збаразького району був хутір Хрони.
Також важливо не забути покласти до кошика кільце ковбаски. Для цього їдемо у села Свинюхи (нині Очеретне) Кременецького, Поросячка (приєднане до с. Нагоряни) Заліщицького районів. Правда, ще можна до великоднього столу докупити сала і зробити це в с. Салівка (нині приєднане до с. Ягільниця Чортківського району). Але ж м’ясця ніхто сирим їсти не буде. Тому зробити з нього смачну ковбаску, чи закоптити можна у славному місті Копичинці Гусятинського району. А щоб м’ясні страви добре смакували, не забудьмо про сіль, яку ми придбали у с. Солоне Заліщицького району.
Отже, великодній кошик зібрали, накриваємо його вишитим рушником і… до Великодня готові.
Та ні, дещо таки забули. Бо які ж свята без спиртного, тож заїдемо до хуторів Ґуральня, які були поблизу багатьох сіл нашого краю, або по «чемерґес» на хутір Чемерівка. Хочете випити чогось вишуканішого? Їдемо по «зубрівку» у с. Зубрець Бучацького району. Буває, що горілки замало, тоді її можна конфіскувати (бо з тих уже досить) на хуторі Синяки поблизу с. Крижі Кременецького району. А вже про те, що було з нами наступного дня у селі Хмелиська Підволочиського району, оповідати не будемо, самі знаєте…
До Великодня готувався
Віктор УНІЯТ-КАРПОВИЧ