У Картинній галереї Тернопільської обласної організації Національної спілки художників України до 7 квітня триватиме особлива виставка, присвячена жертвам Голодомору, в рамках мистецького проекту «163. Мистецтво заради пам’яті».
Автор ідеї – архітектор, митець, бережанець, який живе у Відні, Ростислав Бортник. Гасло виставки – «Одна зернина – одна людина». Кожне людське життя передано зерниною. Їх багато. «Щохвилини вмирало 20 осіб, щогодини – 1168, щодоби – 28023…». 8 тонн зерна, золотого, сухого, добірного… Скільки б життів воно тоді врятувало…
Я виросла в сім’ї, яка пережила ці страхіття на Черкащині. Моя бабця Таня у 12 років пішла в колгосп, бо там щось варене давали. А вдома її чекало ще п’ятеро молодших, яким у глечику можна було щось принести. Їхньої мами Фільки уже тоді не було на світі. Дітьми опікувався батько, якому в халявах чобіт інколи вдавалося принести з млина пригорщу зерна чи висівок. Бабуня розповідала, як вони чекали його, завішували вікна, підстеляли ряднину і витрушували з чобіт збіжжя. Якби не кролі у льосі, за якими пильнували її брати, на 3-4 роки молодші, то сім’я не вижила б.
Тут, серед золотої пшениці, оживає вся історія України і твоя особиста історія. Я дивилася на купи зерна, як на братську могилу моїх односельців, символічну могилу українців, не відспіваних, не оплаканих… Їхні душі ще й сьогодні просять, щоби ми поставили за них свічечку…
Пан Ростислав – молодий, успішний чоловік з Відня. Там він закінчив місцевий університет і є професійним архітектором.
– Я, насамперед, українець. І мені болить наша історія, – каже Ростислав Бортник. – Коли довелося зробити історичний екскурс Україною, а треба було якнайкоротше, щоб не втомлювати цікавість європейців, я вкладав десятиліття і століття на 1-2 сторінках. Але про Голодомор було 4 аркуші. І коротше неможливо, бо це біль всього народу. Ідея саме таким чином долучитися до висвітлення пам’яті про Голодомор з’явилася несподівано, на бережанських полях, де зріло наше найбільше багатство, яким ми колись годували Європу. Пшениця стала символом.
– Чому виставка називається «163. Мистецтво заради пам’яті»? 7 серпня 1932-го було прийнято Постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», так званий «Закон про 5 колосків», згідно з яким за збір лише п’яти колосків «злочинця» засуджували до десяти років каторги або до страти, – розповідає Ростислав Бортник. – 163 – це приблизна кількість зернин у п’яти колосках, це вартість людського життя.
3 942 500 загиблих плюс 1 122 000 ненароджених – це 5 064 500 людей. Скільки це? Як уявити цю цифру, щоб збагнути масштаби трагедії? Наприклад, сухопутний кордон України – 5 637 900 м, отже – із 5 064 500 людей міг би бути живий ланцюг по периметру кордону.
– Я замислився: як людям пояснити наглядно, не вдаючись у розлогі описи, щоб вони могли збагнути всю ту трагедію. Тому за одиницю виміру взяв зернину: одна зернина – одна людина.
Виставка вже побувала у Києві, подорожуватиме Україною. І все ж, а яка її подальша доля? Адже зерно, яке символізує людські життя, не можна викинути, символічно було би його засіяти. У Відні Ростислав Бортник мав зустріч із Блаженнійшим Святославом.
– На недільній Літургії він розповів притчу про сіяча. Це було уже після того, як я підготував виставку, але одна цитата видалася мені знаковою. Блаженнійший сказав: «Зерно має у собі зародок – якусь таку життєву силу, що навіть, коли воно вмирає, – може прорости». Це є, певною мірою, підтвердження моєї ідеї – зерно потрібно засіяти. Не на полі, де його ніхто не бачитиме, а у містах – де сіють квіти, де люди стикатимуться із цією пшеницею щодня.
Ми хочемо, аби інші країни визнали Голодомор – добре. Але потрібно спочатку, аби якнайбільше наших громадян осягнули цю сторінку в нашій історії.
Пшениця у середмісті викликатиме цікавість. А з огляду на те, що Україна прийматиме Євробачення, є сподівання, що ця атракція потрапить у поле зору іноземних журналістів.
До речі, всім присутнім на вернісажі роздали маленькі мішечки, в яких по 163 зернини з тих символічних 5 колосків, за які забирали життя українців.
Людмила ОСТРОВСЬКА