«Учителька помстилася моїй доньці»

«Доброго дня, «Свободо». У минулому номері прочитала статтю «Мене побили однокласники за те, що я вивчив вірш». Стало моторошно і страшно за наших дітей. Та, якщо дітей ще можна виховати, пояснити, що так робити не слід, то вчителя із чималим стажем роботи вже не зміниш. Недавно моя дитина теж стала жертвою насильства, проте не однокласників, а учителя.
Здавалося б, музика – предмет, який вчить дітей любити і розуміти прекрасне, виховує естетичний смак. Проте для учнів нашої школи урок музики – радше тортури, ніж радість…
Іринка змалку була дуже здібна дитина. Швидко і без труднощів навчилася читати, писати. Тож з перших днів у школі показала себе як бездоганна учениця, була відмінницею. Я з радістю спостерігала за успіхами доньки. Та з часом помітила, що вона приходить зі школи засмучена. Коли запитала доньку, що трапилося, Іринка розповіла, що їй не до вподоби урок музики. Я видихнула з полегшенням, не сприйняла слова доньки всерйоз, бо знала, що вона не музикантка, не наділена ні бездоганним слухом, ні гарним голосом, але ж музичну грамоту знає. Тому намагалася підбадьорити Іринку, мовляв, на сцені їй не виступати, вивчила те, що потрібно, і вистачить. Та від того, що розповіла донька, мені аж мову відняло.
З’ясувалося, у них вчителька не те, що вимагає досконалих знань нотної грамоти, вона просто знущається над учнями. Донька розповіла, що учителька б’є їх по руках указкою, називає «нікчемами», «бездарами», «дурнями»… і це тільки ті слова, що дитина могла сором’язливо повторити, а були й інші…
Я одразу ж забила на сполох, зібрала батьків, з’ясувалося, їм діти також скаржилися на горе-вчительку. Тоді ми звернулися до дирекції школи. Реакція була миттєва, але, як на мене, дивна. Замість того, щоб покарати педагога, наших дітей змусили писати анонімки, у яких мали правдиво розповісти про те, що вони думають про учителя музики. Іринка, як сумлінна учениця, написала усю правду і про погані слова, які говорила вчителька на учнів, і про те, що вона б’є указкою по пальцях.
Наступного дня після  написання анонімок вчителька  провела у класі контрольну роботу. Моя відмінниця отримала «6», при тому, що у неї за всі роки навчання менше «10» не було. Буває, скажете. Так, але донька отримала зошит, в якому була та сама анонімка. Вчителька підійшла до неї і злорадно прошепотіла на вухо: «Ти що думала, Ірка, я не взнаю? Відтепер на більшу оцінку і не очікуй…»
Я почала обурюватися, розповіла про це іншим батькам, та вони сказали, що тут уже нічого не зробиш, бо вчителька музики і директор дуже близькі подруги.  Після контрольної роботи вони звірили почерки в зошитах з анонімками і дізналися, хто якої думки про вчительку музики.
Як поводитися моїй доньці, що робити мені? Наважилася розповісти вам про цей випадок, проте ні школи, ні свого прізвища не можу вказати. Розумієте, можливо, у місті легше боротися з цією проблемою – просто перевести в іншу школу. А ось в селі, де ми живемо, – школа одна…
Страшно, що люди, які мали б учити наших дітей доброму, світлому, убивають віру у справедливість…
Олена,
Тернопільський район».