Толкувати, то толкували, а толку з того…

Усі знають, що галичани – народ щирий і добродушний. Допомогти комусь щось, чи підказати – це завжди із задоволенням. І кожному здається, що краще, доступніше і зрозуміліше, як він сам цього зробити не зуміє таки що ніхто. Чи, як кажуть на нашому діалекті – «не втне»…
У правдивості цієї істини мала змогу переконатись, їдучи якось у маршрутці. Одна жіночка середніх років, очевидно немісцева (скоріш за все переселенка зі Сходу, бо розмовляла російською і зовсім не знала нашого міста), звернулась до панянки, яка сиділа поруч із проханням: «А ви не підкажете, як мені добратись до автовокзалу?» «Чому ж ні – підкажу, – відповіла сусідка. – Зійдете через одну зупинку, там буде зелена церква, потім підете…» Але закінчити жінці не дали. «Та чого то їхати аж до центру… Най пані зійде біля медичного, а там надолину біля старої піцерії… – вказуючи напрямок руху, кричав чомусь знервовано чолов’яга десь із задніх рядів маршрутки… «Пані, та ви взагалі сіли не у ту маршрутку, – толкувала ще одна пасажирка, – де б не зійшли – пішки «пиляти» треба ще ого-го…» «То вже ліпше доїхати до «же-де» (залізничного вокзалу – авт.), а там пересісти…» – переконувала ще одна жіночка середніх років…
Поради пасажири давали одночасно, навипередки – так, що годі було когось із них почути, а немісцева жінка розгублено сиділа, так нічого й не зрозумівши. Аж раптом десь із заднього сидіння підвівся широкоплечий і мужній вусатий чоловік. Жестом руки дав команду усім мовчати. «Слухайте мене, – громовим голосом крикнув він, звернувшись до тієї самої панянки і всіх пасажирів, які таки-що в одну мить вмовкли. – Сходите зараз і вертаєтеся назад, – махнув рукою у протилежний бік руху маршрутки. – Йдете до філармонії, а там надолину попри базар колишньої гуманітарки і маєте вулицю Живова. Та що тут було пояснювати», – впевнено і самовдоволено сказав наостанок вусань, вмощуючись на своє сидіння і будучи переконаний, що таки він розтолкував найдоступніше…
Я (і, мабуть, не лише я) зауважила, що маршрутка вже під’їздить до стадіону і найкоротший маршрут, яким можна було б добратись до автовокзалу немісцевій жіночці ми давно минули. Сама вона цього ще не зрозуміла і коли у маршрутці запанувала відносна тиша, ще раз перепитала, але вже у водія: «То де ж мені зійти, пане водій, щоб добратись до автовокзалу?..»
Руслана ЦИЦЮРА