Анатолій Заморока: художник, який творив до останнього подиху

24 жовтня в Збаражі у стінах середньовічного замку відкрилася виставка живопису місцевого художника Анатолія Замороки. Пригадалися мені рядки поезії «Сьогодні» авторства Грицька Чубая:

«Є вчора і завтра на моїм лиці. І тільки нема сьогодні…» – які, наче лейтмотив до життя та творчого доробку кожного митця. Адже, на жаль перша персональна виставка художника відбулася в пам’ять про нього, бо 17 вересня цьогоріч на 63-ому році життя Анатолій Адамович відійшов у засвіти Господні, після довготривалої боротьби із важкою хворобою.

Ініціаторами виставки живопису були син Анатолія Замороки Іван та Національний заповідник «Замки Тернопілля». Захід був досить велелюдним та теплим, бо на нього завітали рідні художника, друзі, колеги із творчого цеху, та всі, хто знав митця та прагнув ушанування його пам’ять напередодні сороковин з дня смерті. Відкриття виставки розпочалося із хвилини мовчання та спільної молитви за душу художника.

Як зазначає начальник відділу обслуговування туристів та масово-освітньої роботи заповідника Ольга Станкевич, яка модерувала відкриття виставки: «Прижиттєвої персональної виставки Анатолія Замороки у збаразькому замку не було, та його роботи часто експонувалися у колективних виставках. Він був добрим другом працівників заповідника і коли ми проводили благодійні аукціони з продажу картин на потреби Збройних сил Анатолій Адамович з радістю передавав свої роботи для благородної справи».

Експозиція розміщена в двох виставкових залах заповідника та об’єднала понад 50 робіт митця написаних у різні періоди його творчості. Серед них портрети коханої дружини Люби, синів Давида та Івана, пейзажі Збаража, де у теплих і таких сонячних тонах потопають краєвиди костелу Бернардинів із різних ракурсів, панорами замку із оборонними вежами та старовинними мурами, натюрморти, картини де витончені жіночі образи зображені в ніжній, легкій, наче повітряній, манері, ікони святого Антонія та Великомученика Юрія Переможця, репродукції картин відомих художників. Виставка доповнена сімейними світлинами із домашнього архіву художника, етюдником із фарбами та пензлями, яких ще зовсім нещодавно торкалася рука Анатолія Замороки та мольбертом на якому ніби застигла в часі недописана картина із краєвидами Збаража.

«Мій батько змалечку закоханий у живопис, навчався малювати самостійно, і його руки насправді творили шедеври, – розповідає Іван Заморока, – У нашому містечку в багатьох домівках є його роботи, навіть закордоном є шанувальники його творчості. А ще розписував храми… На мою думку, його мистецтво не має меж, бо приносить радість багатьом людям. І сьогоднішня виставка – це не лише згадати про батька і його талант, а й нагода відчути тепло і натхнення, які він залишив нам у спадок в кожному мазку свого пензля».

Талановитий митець, привітний, світлий, добродушний, яскравий та неординарний, добрий сім’янин та люблячий батько, естет у всіх своїх проявах, щирий, працьовитий… Саме таким Анатолій Заморока залишиться у пам’яті збаражан та всіх, хто його знав. І хоча зараз він у Царстві Небесному, та ще «вчора» ходив вуличками Збаража, жив та творив, а вже «завтра» промовлятиме до кожного із полотен своїх картин…

Виставка світлої пам’яті Анатолія Замороки буде доступна для всіх бажаючих відвідати Національний заповідник «Замки Тернопілля» впродовж місяця із дня її відкриття.

До слова, надзвичайною роботою Анатолія Замороки є 3-D картина створена ним у другій половині 2021-го року за мотивами полотна художника Радо Явора «Соняхи», яку словацький митець написав почувши історію про героїчний подвиг українського командира танку Артема Абрамовича та його екіпажу (для довідки: 12 серпня 2014 р. біля села Степанівка Донецької області старший лейтенант Артем Абрамович разом із механіком-водієм, сержантом Ярославом Антонюком та навідником, солдатом Петром Барбухом здійснили таран російського танку і ціною власних життів врятували велику групу наших військових). 3-D репродукція займає цілу стіну розміром три на чотири метри в збаразькому музеї російсько-української війни. Мені пощастило бачити Анатолія Адамовича у кропіткому процесі її створення, адже тут працювали не лише пензлі та фарба, але й гіпс, вправність та неабияка уява художника, бо виліплена та вимальована кожна пелюстка та листочок соняшників і дуже реалістично відтворені найдрібніші деталі техніки, яка задимілася від зіткнення. Маштаб роботи та майстерність картини вражають та захоплюють виром емоцій від усвідомлення трагізму історичного моменту не одного відвідувача закладу, яким працівники музею розповідали і продовжують розповідати про талановитого збаразького художника Анатолія Замороку, але тепер із нотками суму в голосі, додаючи: «Світла пам’ять митцю та Царство Небесне…»

  Фото: Богдан Кузьма