Невтомна праця літературного діяча Володимира Барни на літературній ниві

У цьому році минуло 50 років творчої і організаційної діяльності поета, літературознавця і громадського діяча Володимира Барни. Він прийшов у цей світ на другий день літа 1953 р. в містечку Товстому на Заліщанщині, в родині Андрія і Євдокії, депортованих у 1945 р. з Лемківщини. Місцева середня школа стала колискою його перших кроків в суспільній праці. Згодом, навчаючись на факультеті журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка, Володимир   ближче познайомився  з майстрами слова та їх творчістю, здійснив свої перші спроби віршування і пізнання світу літератури та мистецтва.

Від 1975 р. В.  Барна працює на літературно-просвітницькій ниві – спочатку як редактор Тернопільського обласного радіомовлення, згодом кореспондент-організатор, завідувач західноукраїнською філією, голова Тернопільської обласної письменницької організації, директор кінотеатру «Перемога», головний редактор у  видавництвах «Терно-граф» в Тернополі і київському видавництві «Дніпро», головний редактор журналу «Бескиди». З 1985 р. він співробітник Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників в Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Хмельницькій областях. Організував багато літературних зустрічей на теренах України, здійснив сотні поїздок як відповідальний секретар Національної спілки письменників України, що опікувався письменницькими організаціями в областях. Розробив програму «Національне відродження» для кожного району в названих регіонах.

Свого часу в одному з інтерв’ю в Харкові журналіст порівняв Володимира з лялькою-мотрійкою (японською лялькою, ідею якої привласнили московити), що складається з кількох Барн – поета, перекладача, публіциста, літературознавця. Тут слід додати також: «редактора, фотохудожника, культуролога, громадського і культурно-освітнього діяча». А ще він – член національних Спілок письменників, журналістів, краєзнавців України, Всеукраїнських товариств: НТШ, Охорони пам’яток історії та культури, cвітових товариств «Україна», «Лемківщина», керівник Тернопільського обласного відділення Українського фонду «Культура», голова Спілки письменників Лемківщини та Спілки слов’янських письменників України.

Володимир  Барна – автор 20 книг, які вийшли друком від 1991 року. Це поетичні збірки: «В долонях всесвіту», «Бескиди», «Пейзажі душі», «Моє Опілля», «Роса на списах трав», «Мелодії срібної ночі», «Сльоза в зіницях неба», «Янгол слова», «Апокрифи неба», «Храм вічності душі», літературознавчого видання «Життя не по наїждженій колії», публіцистичних книг: «Лемківщина у серці моїм», «100 найавторитетніших випускників ТНЕУ», «Тернопільська  митниця: від зародження до становлення», краєзнавчої книжки «Козівщина» та інших видань. Свої твори друкував у газетах, журналах, альманахах, антологіях, календарях, щорічниках України, Польщі, Словаччини, Франції, Білорусі, Італії, Аргентини, США. Його поезії  перекладалися французькою, польською, італійською, іспанською, англійською, російською, білоруською, есперанто мовами.

За роки творчої праці В. Барна взяв участь в організації майже 100 міжнародних та всеукраїнських літературно-мистецьких свят: «Тернове поле», «Тернопільська весна», «Дністрове перевесло», «Подільське намисто», «Прикарпатська мозаїка», «Веселка Опілля», «Пісні над Нічлавою», «У краю Наливайка», «Збаразька облога», «Білий берег», «Пісні Поділля», «Обрії Волині», «Поетичні Медобори», «Золота Липа», «На хвилях Вілії» та інших. Їх учасниками стали понад 300 поетів, виконавців, гумористів, прозаїків, артистів, сатириків з України, Словаччини, Польщі, Аргентини, США, Канади. Заліщани добре пам’ятають його дітище – фестиваль «Дністрове перевесло», літературну премію ім. П. Ковальчука і багато-багато інших корисних справ.

Винагородою за його невтомну працю на літературній ниві стали звання лауреата: Всеукраїнських літературних премій ім. Братів Лепких, П.Чубинського, В. Вихруща, Міжнародного форуму поезії «МИР-2006» (Італія). Володимир Барна нагороджений орденами св. Георгія Переможця, князя К. Острозького, «Золотою медаллю Української журналістики», Почесними відзнаками Національної спілки письменників України, Почесними грамотами Верховної Ради України, Об’єднання українців Польщі, Товариства лемків Польщі, медаллю «Культура за мир» Міланського журналу «Артекультура» (2006, Італія), відзнаками «Золоте перо Тернопілля», «Золотий диплом за літературні досягнення»  німецької літературно-мистецької фундації (2022, Німеччина).

За п’ять десятиліть на його творчому шляху було немало звершень і випробувань. Цей безперервний плин подій триває в його житті і нині, в час важких випробувань війною, яка чорною пеленою нависла над Україною.

Сьогодні В. Барна продовжує свою працю активного популяризатора літературних надбань та керівника Спілки слов’янських письменників України. Це громадське об’єднання створене у вересні 2017 р., як зазначено в його установчих документах, – «задля єднання, професійного зростання літераторів України та зарубіжжя, які пишуть слов’янськими мовами і сповідують загальнолюдські цінності». Можна дискутувати стосовно назви цього літературного об’єднання, зокрема щодо питання «російська література і її слов’янськість». Є різні варіанти відповіді, тож наведемо один з них. Мова, зокрема, йде про те, що російські лінгвісти ретельно приховують деякі факти: 1) До 18 ст. мову московії ніхто в світі не називав російською мовою, а мовою московитів, московитською. 2) Руською мовою до цього часу називалася винятково українська мова. 3) Мова московії – московитська мова – не визнавалася до 18 ст. європейськими лінгвістами (включно зі слов’янськими країнами) навіть слов’янською мовою, а відносилася до фінських говірок. За даними мовознавців сучасна російська (русская) мова є рідною тільки для однієї нації – для славинів, або «словенів», яких сьогодні називають «новгородичами». Тільки новгородичі мають право називати цю мову своєю рідною. Можливо, ця інформація шокує багатьох людей, які зараховують себе сьогодні до етнічної «русской» нації, але факти кажуть самі за себе. Як і з чиєї злої волі славинська (новгородська) слаборозвинена мова стала поширюватися на великі території на схід і південь, а також як стала найбільш вживаною серед інших мов слов’янської мовної групи – це вже зовсім інша історія, яка бере свій початок тільки у середині 1800-их років. Звичайно, що тепер все інакше: заради імперських інтересів завоювання слов’янських країн росія шалено вплинула на свою, і не тільки, лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові росії «слов’янського статусу». Причому, пишуть дослідники, що якби західніше від росії мешкали германські народи, то точно так вона би доводила, що російська мова – з сім’ї германських мов: бо таким було би замовлення Імперії. І мовні реформи російської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз спрямовані на акцентування його слабких слов’янських рис.

Отже, з російською літературою, яка толерує імперську політику, ми (щоб не сказати інакше) «не в спілці». А одним із стратегічних завдань українська Спілка слов’янських письменників вважає інформування якнайширшого кола людей про стан і розвиток української літератури та свої здобутки і проекти, популяризацію яскравих творів світової літератури. Це крайова організація, яка має свої представництва по всій Україні і за кордоном. Зокрема відомо про діяльність австралійського, ірландського, німецького та інших бюро ССП України.

Володимир Барна – ініціатор створення осередків спілки в Україні, спочатку в Тернополі, Вінниці і Києві. Товстенський осередок виник у 2020 році, Заліщицький – у 2021. Того ж року організовані осередки в Борисполі на Київщині, Острозі на Рівненщині, в Умані на Черкащині. У 2022 р. сформовано крайовий осередок у Кропивницькому. Є багато інших осередків, які беруть активну участь в суспільному житті краю. Їх завданнями є налагоджування співпраці з благодійниками, волонтерами культури, підтримка власних ініціатив творчих особистостей в здійсненні видання і популяризації книг національно-патріотичної, краєзнавчої тематики, художньої літератури рідного краю. Ось лише кілька прикладів з їх діяльності. У 2018 р. ССП України представляла на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка за напрямом «Кіномистецтво» повнометражний документальний фільм «Стежками Олеся Гончара» режисера Валерика Степаняна. У квітні 2022 р. спільно з Державним агентством з питань мистецтв та мистецької освіти організована поетична акція «Місяць незламних». У вересні 2025 р. Заліщицький осередок спілки долучився до відзначення 85-річчя Миколи Горбаля – довголітнього політв’язня, поета, письменника, політика та громадського діяча, члена Української Гельсінкської групи.

ССП України не має єдиного центру, її штаб-квартири знаходяться в Тернополі, Вінниці та Києві. Заступником голови і директором Літературного Фонду Спілки є український поет, публіцист, драматург, перекладач і громадський діяч Михайло Каменюк, прес-секретарем – Максим Петрик. Голова ССП України Володимир Барна належить до когорти тих, хто береже пам’ять про історію, дбає про українську культуру, мову, літературу, яка стала головною справою його  життя.

У цей складний для нашого суспільства час, працюємо і творимо завдяки самовідданій боротьбі воїнів-захисників та захисниць України, шануємо наших сучасників, які на це заслуговують. Маємо славні особистості також і в нашому літературному середовищі, пишаймося ними.