У Тернополі відбулася персональна виставка художниці Ганни Ткачик

«Я ще з дитинства в’язала свій хрест», — так назвала персональну виставку знана тернопільська художниця Ганна Ткачик. І присвятила її своєму прекрасному ювілею.

Експозицію, що складається з 40 живописних і графічних робіт мисткині, можна буде оглядати до 25 листопада в Тернопільському обласному художньому музеї. Звісно ж, за все своє творче життя пані Ганна кілька сотень назбирає власних творів. Чимало з них є нині в музеях, приватних колекціях, до того ж не лише в рідній країні.

… У кожного покоління свої дитячі забавки. Пані Ганна прийшла на цей білий світ у голодне та холодне повоєння у селі Покропивна, що нині в Козлівській селищній громаді на Тернопіллі. Зростала, пасла зі своїми ровесниками корів. На пасовищі, бувало, в’язали хрестики з патичків. Через кілька десятиріч такий символ християнства вона виведе на своїй картині зі ствердним найменням «Я ще малою в’язала свій хрест!». Він став для неї не лише ознакою терплячості, певних труднощів, клопотів, а й знаменням її малярського таланту.

Упевнена, творчою стежиною веде її Боже натхнення. Разом з Ганною Ткачик я оглянув усі картини, які вона виставила в художньому музеї. За кожним з полотен стоять якісь життєві історії, спогади, прагнення. У своєму малярстві пані Ганна не є реалістичною. «Встромлюю в роботу історію справжню, але обрамлення не то абстрактне, не то фонове, не то філософське», — ділиться думками художниця.

Одна з її робіт має назву «Безмір обіймає душею». Це, як на мене, точна ознака також творчості самої мисткині. Відчутно, що авторку  дуже хвилює сприйняття світу по-божому, а також Україна, її історія, доля, боротьба. Тож назви представлених на виставці в Тернопільському художньому музеї картин мовлять самі за себе –  «Божі посланці», «Золотий вік неоліту. Трипілля», «Сива давнина», «Свідки історії», «Берегиня», «Камʼяна Могила». Якісь з них написала на пленерах, якісь – у домашніх умовах, якісь – після відвідин Хортиці чи будинку-музею Д. Яворницького в Дніпрі, багатьох історичних, краєзнавчих музеїв, замків.

Російський загарбник нині знову прийшов на її рідну землю зі страшною війною. Зізнається, що не може малювати ту кляту війну, «хіба дзвони, тривожність, біль». Але, здається, помах крил чорного ангела, що вістить велику біду, відчула ще за кілька років. Принаймні, якщо взяти до уваги картину, яку так і назвала – «Чорний ангел».

Узагалі в творах Ганни Ткачик багато смутку. «Колись відомий поет Борис Демків казав мені: «Так добре, що ти малюєш сум, у тебе немає дитячої радості», – зауважує мисткиня. Чому, власне, так, пані Ганна й сама не може збагнути, мабуть, душа її це відчуває. Бо навіть образи чи обриси найрідніших їй людей пензлем виводить на полотно теж з особливим трепетом. Взяти хоча б для прикладу роботу «Страждання тіла та емпірії духу».

Автопортретів Ганна Ткачик не творила, хоча до картини «З глибини душі» варто придивитися. Авторка, каже, що з цього полотна зримо постають її очі й образ бабусі, яка завжди для маленької внучки Ганнусі із соломи та старих панчіх виготовляла ляльки.

Художній дар пані Ганни ще в її дитинстві зауважила мама, яка завжди казала батькові, що донька мусить малювати. І вона втілила мамину мрію, хоча було нелегко. Адже аж за третьої спроби стала студенткою Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Після здобуття тут диплома вступила в місті Лева ще й до інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині — академія мистецтв). Майже пів століття тому приїхала до Тернополя. Тут зайнялася не лише художньою, а й педагогічною працею. Понад три десятиріччя викладала рисунок, живопис і композицію в теперішньому кооперативному фаховому коледжі. «Вчила студентів малювати реалістично, класично, монументально, конструктивно», – твердить Ганна Ткачик. Цей навчальний заклад ставав для неї й художньою майстернею, адже часто в післяробочий час бралася тут за втілення на папері, полотні власних творчих задумок. Спочатку її захопила графіка. Першу персональну виставку Ганна Ткачик організувала у сорок років й ця експозиція складалася лише з графічних робіт. Це вже потім кожних пʼять років вона готувала таку виставку та представляла також власний живопис.

Цьогоріч теж вирішила показати широкому загалу 13 творів книжкової графіки. Принагідно зазначити, що художниця проілюструвала  понад 30 книг і, що цікаво, безкоштовно. Таку доброчинність називає «своєю стежечкою до Бога». Щойно завершила ілюструвати книгу поезій знаного поета, барда світлої памʼяті Олександра Смика.

Пані Ганна – дружина народного художника України Богдана Ткачика. Він перший критик її творів. Зізнається, що на творчості своєї коханої також багато вчиться. Водночас переконаний, що вона насправді художниця європейського масштабу.