Біль і неспокій за країну знову досяг найвищого рівня

Слобожанщина у вогні, смертельній небезпеці. Ми усі, немов на пружині, яка розхитує до запаморочення – мабуть, навертається відчуття незнаності, яке було на початку війни. Але… Тепер командувати на Харківський напрямок відправлено одного з найавторитетніших командирів ЗСУ, генерала і Народного Героя Михайла Драпатого. Він став відомим, коли увірвався в 2014 на чолі колони 72 ОМБР «Чорних Запорожців» в на той час окупований Маріуполь і відкрив шлях до його звільнення. У 2022-му генерал був одним із тих, хто командував операцією з оборони і подальшого звільнення від окупантів Правобережжя Херсонщини.

Тож хочеться вірити, що оборона у надійних руках. Власне з цього починаю, бо поміж валу надміру емоційних, навіть істеричних суджень звинувачувального характеру на адресу влади важко розрізнити істину від полови. Політиканство і тут присутнє й маніпулює на страхах та необізнаності людей. Харків’яни зараз лають на чому світ стоїть своїх очільників за те, що дбали про благоустрій, а треба було копати рови. Гірка наука для міст і сіл, які поки що у тилу… Втім той же Вовчанськ – усього за чотири-п’ять кілометрів від кордону, й важко уявити, як надійно можна було захистити місто на такій мізерній відстані від ворога. Керівник Харківської ОВА Синєгубов анонсував звіт підрядників і виконавців, які зводили фортикаційні споруди. Будуть з’ясовувати, куди пішли сотні мільйонів гривень з державного бюджету. Сум, сором та й годі…

Між тим, ініціативу на себе беруть люди, далекі від влади. Журналіст Бутусов закликав мерів надсилати на оборону Харківщини усе можливе спорядження – дрони, РЕБи. Цей заклик у соціальній мережі мав ефект шторму – тут же відгукнулися мери Києва, Дніпра, Львова, Івано-Франківська, Рівного, сповіщаючи скільки чого буде у найближчі дні відправлено на Харківщину. Люди тегали владу своїх міст, територіальних громад і закликали доєднатися, тут же донатили. Біль і неспокій за країну знову досяг найвищого рівня.

Кажуть, не варто зважати на диванних експертів, а дослухатися до тих, хто безпосередньо на місці події. Так от, журналіст ВВС розпитав офіцера ЗСУ Дениса Ярославського, який зараз на Харківщині. Той не приховував злості. Як командир розвідувального підрозділу ЗСУ він брав участь у наступі України на Харківщині восени 2022 року, коли росіян відкинули аж до кордону. Але тепер Денис і його люди опинилися у ситуації, коли це треба зробити знову. І нарікають на відсутність таких важливих оборонних фортифікацій.

За останні дні російські війська досягли невеликих, але важливих успіхів уздовж кордону в Харківській області. Вони просунулися вглибину території лише на кілька кілометрів, але захопили площу близько 100 км кв території України. На Донбасі на це їм знадобилися місяці.

Денис Ярославський каже:

«Першої лінії оборони не було. Ми це бачили. Росіяни просто зайшли пішки. Вони просто зайшли, без жодних замінованих полів». І додає: «Там мали бути мінні поля. За два роки могли побудувати там фортифікаційну споруду у мінус три поверхи».

Ось вам і відповідь… Третій рік війни – й ті самі граблі.

Чи дійде до штурму Харкова? Попри те, що влада і аналітики запевняють, що росіяни не мають стільки ресурсу, щоб зважитися на таке, жодні запевнення уже не мають гарантій. Усе залежатиме, чи зможуть Сили оборони спинити ворога, чи вистачить людей та озброєння. Нещодавно Зеленський, коментуючи допомогу США, зауважив, що відстань надходження цієї допомоги вимірюється не в кілометрах, а в тижнях та місяцях. Зволікання уже принесло гірки плоди – втрату нових територій. Хоча Закон США про фінансування України майже на 61 млрд доларів, ухвалений у квітні, уже частково  запрацював. Гроші на мілітарні потреби, які становлять більшу частину фіндопомоги, вже почали використовувати для постачання зброї. Наприкінці квітня Україна отримала ракети RIM-7 та AIM-9M, Stinger для ПЗРК та ЗРК Avanger, додаткові боєприпаси до HIMARS, артилерійські боєприпаси.

Постачання триватимуть і у найближчі місяці. В результаті, за оцінкою аналітиків в уряді США, Україна зможе стабілізувати ситуацію на фронті за допомогою нового озброєння в кращому разі влітку, а в найгіршому – до кінця року. Хоча прорив фронту може статися у будь-якій ділянці у будь-який час, тим більше, що такі загрози зростають з кожним днем. Неможливо без жаху дивитися, як палахкотить у вогні Серебрянський ліс, по якому проходить лінія фронту. У цьому пеклі оборону тримають наші воїни, й волонтери закликають відправляти сюди якомога більше протиопікових ліків.

Уся Україна у вогні. На жаль, доводиться констатувати, що російські ракети збивають значно рідше, ніж раніше, пише американське видання Wall Street Journal. За останні шість місяців українські військові змогли перехопити близько 46% запущених росією ракет, порівняно з 73% у попередньому півріччі, підрахували журналісти WSJ на основі даних, які публікує командування Повітряних сил ЗСУ.

Минулого місяця ЗСУ вдалося збити лише 30% ракет. При цьому ситуація зі збиттям шахедів – не настільки критична, й українці все ще перехоплюють понад 80% шахедів, які легше збити. Цей показник, як пише видання, впав за пів року лише на 1%.

Чому так сталося? Дефіцит озброєння. Щоб закрити небо, треба щонайменше 25 систем Patriot, а у нас їх (точно ніхто не каже) можна порахувати на пальцях однієї руки. Обіцянки від західних країн є. Можливо, через деякий час щось отримаємо. Наближається також час «ікс» – у червні в українському небі будуть винищувачі F-16.

А загалом дуже багато слів підтримки, а діла мало. Європа не така досконала, як ми це уявляли собі раніше. Вона боїться третьої світової, тому балансує. Скажімо, у Німеччині дуже активно говорили про те, що захід України можна закрити протиракетними системами з території Польщі та Румунії, але у понеділок повідомили, що Бундестаг не дав на те згоди. Багато корисних ініціатив гаситься, бо це таки не їхня війна. Хтось влучно написав: ось вона, Європа у спідниці, яка заховалася за плечі маленької, але сильної України. Це емоції після Євробачення, втім, не вельми важливої події на фоні нашої війни.