Родина Цибульських: одна доля на двох

Надія Андріївна Цибульська (з дому Подільська) народилася у Дарахові, що на Теребовлянщині. Варіантів щодо вибору професії у неї не було. Адже народилася в акторській сім’ї у переддень театру – 26 березня 1951 року. І на сцені пані Надія з … трьох років. Спочатку її тато і мама працювали акторами у пересувних театрах Карабіневича і Когутяка. А згодом мама стала директором будинку культури у рідному селі, а тато – художнім керівником.

Надія Андріївна розповідає, що має ще сестру Віру, яка мешкає у Тернополі, та брата Богдана, який живе у Теребовлі. Сестра багато років працювала у дитсадку, а брат – чудовий баяніст.

Надія Цибульська після закінчення школи вступила на акторське відділення Теребовлянського культурно-освітнього училища, а згодом – у студію при Тернопільському драмтеатрі, де і розпочалося її не лише творче, а й багаторічне особисте життя.

Народився він 20 лютого 1948 року в селі Бичківці Чортківського району. Також закінчив Теребовлянське культурно-освітнє училище. Від 1968 року — актор Тернопільського обласного музично-драматичного театру.

З юних років брав участь у драматичних гуртках у сільському клубі та в школі, з дитинства мріяв про акторську долю. Відрізнявся вмінням співати, танцювати, мав добру дикцію. І доля подарувала йому розкішну акторську кар’єру. Адам Миколайович – з 1994 року заслужений артист України, а з 2011 року – народний артист України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат обласної премії ім. Бориса Романицького та премії ім. Йосипа Гірняка Національної спілки театральних діячів України.

Творча індивідуальність, високий професіоналізм – складова частина акторських робіт митця. Його ролі відзначаються чіткою мотивацією психологічного малюнку ролі. Репертуар актора засвідчує широту його акторських можливостей, емоційну насиченість створених образів, їх цілісність, життєву впізнаваність. Високу оцінку отримали сценічні герої Адама Цибульського: Іван Франко – «Таїна буття» Т. Іващенко, Іван Мазепа – «Мазепа – гетьман український» Богдана Лепкого, інсценізація Б.Мельничука, Тарас Шевченко – «Наш Тарас», інсценізація Р. Валько, Сотник – «Сотниківна» Богдана Лепкого, інсценізація Б. Мельничука, Сулейман – «Роксолана» П. Загребельного, Шпак – «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Корній – «Марія» за Уласом Самчуком, Сірко – «За двома зайцями» М.Старицького, Міністр – «Вертоліт» Тунджер Джюдженоглу, Актор – «Блазні» Б. Мельничука, Івоніка – «Земля» О. Кобилянської, Хазяїн – «Дуже проста історія» М.Ладо та багато інших.

Загалом Адам Цибульський, окрім яскравої акторської діяльності, здійснив постановку майже 30 вистав. Також він відомий не лише як актор театру, а й кіно.

Цікавлюся у подружжя, як вперше вони побачили один одного, з чого розпочалася їх життєва та творча кар’єри.

– Коли я прийшла у драмтеатр, Адамчик служив в армії, а я відразу звернула увагу на красивого актора Цибульського, фото якого висіло у фойє, – тепло розповідає про їх першу зустріч Надія Цибульська. – І ось під час репетиції відчиняються двері, заходить солдат. Я не впізнала Адама і відразу наказала йому зачинити двері з іншого боку і не заважати. Так почалася наша любов.

– І наша спільна доля і ролі на двох, – додає чоловік. – Одружилися ми у травні 1970 року. 54 роки разом і на роботі, і у відпустках, і на гастролях…

Після 16 років чекання на світ з’явилася донечка Марія. Вона разом з їх зятем Ігорем  подарували Цибульським онучок – Ілону та Вероніку.

Адам Цибульський – 55 років на сцені, Надія Цибульська – 52. Подружжя жартує, що загалом мають 107 років стажу на двох і сотні ролей. Сумлінна, наполеглива, багаторічна праця вивели їх у ряд провідних акторів.

Про ролі Адама Миколайовича я згадала вище. А от серед кращих ролей Надії Цибульської, які відзначаються глибиною розкриття акторського задуму, органічно-психологічним вплетенням у тло спектаклю, слід відзначити: Лимериха – «Лимерівна» Панаса Мирного, Грушенька – «Грушенька» за Лісковим, Аза – «Циганка Аза» М. Старицького, Солоха – «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем, Вовчиха – «Вовчиха» О.Кобилянської, Кайдашиха – «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, Марія Андріївна – «Закон» В. Винниченка, Паша – «Звідки беруться діти» А. Крим, Текле – «Ханума» А. Цагарелі, Бомжиха – «Блазні» Б.Мельничука та багато інших.

Її героїні – ніжні, жіночі, до болю емоційні, завжди людяні і природні в поведінці. Надія Андріївна з 2001 року – заслужена артистка України, а з 2021 року – народна артистка України.

З 1974 року подружжя – актори Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського, від 1976 року і донедавна — актори Львівського академічного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича (м. Дрогобич, Львівська область).

Але доля знову повернула на Тернопільщину, де мешкають їх рідні, близькі, друзі, де могили їх батьків.

– Моя дружина не лише чудова акторка, а й хороша дружина, мама, бабуся. А ще вона вміє в’язати, вишивати, пише чудові вірші, бездоганно декламує їх, або співає як пісні.

Чоловік багато розповідав мені про гастролі Україною і за кордон – в Америку, Туреччину, Польщу, Прибалтику, Чехословаччину, Білорусь, Молдову, росію. Він висловлює слова вдячності керівництву та акторам Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка, на сцені якого подружжя зіграло чимало цікавих ролей, і заслуженому діячеві мистецтв, відомому на Тернопіллі громадському діячеві Богданові Мельничуку. Зазначає, що їх творча співпраця була плідною, адже Б. Мельничук написав чимало п’єс, здійснив інсценізацію вистав, де Адам Миколайович зіграв головні ролі.

– Де ми починали, туди й вернулися, – каже пані Надія, – сподіваюся, що наступного року у Тернополі відсвяткуємо 55-річчя весілля. І станеться це у мирній державі, після перемоги України.