З історії тернопільських “верхолазів”

Відразу зазначу: зовсім не переконаний, що славне Тернопілля і його дуже “файне” місто наповнене неадекватами різного штибу більшою мірою, ніж їх можна зустріти деінде – цього добра вистачає в усьому світі.

До того ж, на переконання багатьох, отой світ нині неухильно і дедалі швидшими темпами божеволіє (вже он і в тихенькій казковій Данії почали влаштовувати смертельну стрілянину просто в тамтешніх ошатних торгових закладах), отож невдовзі, можливо, важкувато буде визначити, що є нормою, а що – відхиленням від неї…

Кілька років тому місцевий “тінейджер” – цілком можливо, з категорії тих, кого не раз водили до пам’ятника Т.Шевченку на чергові урочисті заходи з нагоди його чергових роковин – вирішив виявити свою повагу до класика тим, що заліз на монумент в супроводі підбадьорливого реготу своєї гоп-компанії.

Громадськість тоді, пригадую, висловила помірне обурення на адресу батьків “верхолаза” і педагогів школи, де він навчався, та освітньої системи загалом. До якихось юридичних санкцій справа тоді, якщо не дуже помиляюся, не дійшла – неповнолітньому бевзеві якесь серйозне звинувачення “пришити” було ще ніби ранувато, отож, він і відбувся моральним осудом (навіть не легеньким переляком) і певний час, припускаю, тішився статусом “короля” у своїй зграї…

Давно підмічено: поганий приклад – вельми заразний. І погане чомусь “прилипає” до молодих душ (чи проникає в них?) значно легше, ніж хороше.

Щоб не розводити надто довгу передмову: 21-річному бовдурові-уродженцю Херсона, який нещодавно заліз на пам’ятник Ігорю Гереті на вул. Валовій, наш справедливий і гуманний суд лише накивав пальцем – обмежився усним зауваженням. Взагалі, постанова суду, як на мій журналістський погляд, варта того, щоб її частково процитувати: “Ігноруючи волю та бажання оточуючих, діяв образливо, зневажаючи честь і гідність людини, прагнучи нав’язати свою волю та світогляд (щиро кажучи, сумнівно, щоб аж такі складні мотиви були присутні в цій черепній коробці  – І.Д.), виліз на верх вищевказаного пам’ятника, чим порушив громадський порядок та спокій громадян“. Сам “герой дня” пояснив, що заліз на пам’ятник, аби в кадр потрапила уся вулиця. І що люди, які проходили поруч, сприймали його дикунство мовчки і без зауважень (а де ж тоді оті “воля і бажання оточуючих”?) .

Чомусь подумалося: з коня Данила Галицького теж відкривається гарна панорама. І в кадр звідти теж може потрапити багато що цікавого…