До 120-річчя від дня народження Олеся Герети : ВІН СКЛАДАВ ТВОРЦЕВІ Й ЛЮДЯМ ПІСНЮ, ЧЕСТЬ, ПОКЛІН

У народі говорять, що правда і в огні не горить, і у воді не тоне. Не забуває люд християнський і про своїх поборників правди. Життя, теологічна та наукова-мистецька праця греко-католицького священника о. Петра Герети повністю довели ці істини. Він взяв своїм дороговказом слова з Євангелії від св. Івана: «Освяти ти їх правдою! Твоє слово – то правда».

«Хоч грім гуде,

Хоч клич іде,

Вперед за Україну!»

Отець  П.-О. Герета

Майбутній священник, поет, композитор, диригент, мовознавець П. Герета, що взяв собі друге ім’я Олесь, народився 22 червня 1902 р. в містечку Козова в багатодітній родині бережанського бондаря Теодора (Федька) Герети та Марії Вежбицької. Дворічною дитиною втратив свою неньку…

Навчався у Бережанській гімназії, яку закінчив у 1919 році. Сімнадцятирічним гімназистом добровільно став вояком Української галицької армії (УГА), щоби захистити рідну владу – ЗУНР, проголошення соборності України 22 січня 1919-го. І пішла героїчна УГА разом із героїчною армією Симона Петлюри до Києва. Та вояк Герета не зміг піти з нею – у казармі в Чорному Острові на Хмельниччині захворів на тиф. Вижив…

Хотів Петро дуже вчитися, як найстарший брат Володимир, який перший у родині здобув вищу освіту і став доктором права…

Закінчив учительську семінарію (1921), класичну академічну гімназію (1923), навчався на медичному факультеті Українського таємного університету (1924-1925), який поляки розігнали. Закінчив у місті Лева Торговельну академію та Львівську Богословську академію (1933). Згодом працював священнослужителем і вчителем релігії у селах Скоморохи (до 1942) та Велика Березовиця (до 1959) під Тернополем. Польські ксьондзи писали доноси на греко-католицького священника о. Петра, що він у них «краде польські душі» (так оживив в селі роботу церкви, школи, читальні!).

Поет о. Герета пише у своєму вірші «Пісня сироти»:

Бо я не сам – у мене матінки ще дві:

Одна, що в небі по правиці Сина –

Господня Мати, друга Україна.

Я не самотній сирота тепер, о ні,

Я їхній син – для них я хочу жити…

Цікаво, що у Великій Березовиці мешкав родич Герет о.Йосиф Скоморовський, сподвижник «Руської трійці», в якого гостював о. Яків Головацький. Сюди в 1941 р. о. Петро спровадив родину о. С.Книша, якого більшовики разом із о. Андрієм Бандерою замучили в київській тюрмі.

Служив у храмах Тернополя (1958-1963). За «уніатство й українство» був переведений на парафію в с. Курівці на Зборівщині, де працював у Христовому винограднику до 1974 р.

Отець Петро був багатогранною обдарованою людиною: писав вірші, церковну музику, створював релігійні проповіді, мовознавчі статті, диригував хорами, перекладав поезію Юліуша Словацького.

Поетичні твори протягом усього свого земного життя він адресував як дітям, так і дорослим. Уже назви віршів говорять про їхні теми: «Українській дитині» (1928), «Учіться!» (1928), «В Листопадові дні» (1929),«З воскресних днів» (1923), «До пісні» (1934), «Творцеві» (1930-і), «Героям» (після 1970-х). Твір «Героям» свідчив про патріотичну пророчу душу українського священника і перегукується з нинішніми подіями:

Ви не лякалися віддати

Всі свої сили для борні,

Щоб Україну врятувати,

Щоб вільними ми всі були.

Кати над нами глузували,

Але прийшов той слушний час

І ви кайдани розірвали,

Вернулась воля вже до нас.

Уклін вам, друзі-браття милі,

Ми разом з вами в ногу йдем

І по бурхливій страшній хвилі

Ми врешті вільно заживем.

Поет Герета свої вірші друкував у часописах «Наш приятель» (1928-1937), «Жіноча воля» (Коломия), «Месіонар…» (Жовква), «Світ дитини» (Львів), «Українська ластівка» (Чернівці), «Америка» (Філадельфія, США), «Український голос» (Вінніпег, Канада).

На слова віршотворця музику писали композитори Л. Лопатинський, В. Крупник, Б. Кудрик.

Отець Петро був засновником, диригентом церковних хорів у Скоморохах і Великій Березовиці, при Свято-Успенській церкві в Тернополі, де диригентом була його дружина Євгенія. Він сам писав музику до Служб Божих та релігійних пісень. У 1942 р. хористи зі Скоморохів під його патронатом здобули друге місце на всегалицькому огляді. Релігійні пісні композитора о. Герети публікувалися у 1960-1970-х роках у «Церковному календарі» (Польща).

Під час святкування 450-річчя Тернополя хор греко-католицького собору заспівав «Свята Царице» о. Герети. Пісні також виконуються у церквах Польщі, Канади, США.

Мовознавець П. Герета опублікував свої мовні дослідження у журналі «Рідна Мова» (у 1930-і). З середини 1960-х його мовознавчі дослідження, фольклорні записи лемківських пісень друкувалися у «Нашому слові» у Варшаві.

Перекладає твори Юліуша Словацького, котрого цінував за любов до України. Як згадує його син Ігор у статті «Кілька слів про Батька» (1996), «цьому сприяло «Наше слово».

П. Герета у студентські роки видрукував велику проповідь про смерть у двох числах додатку до релігійного журналу «Нива», а згодом й інші.

Поетичні твори отця Петра багатотематичні, відзначаються релігійністю, теплотою, щирістю, патріотизмом, просвітницьким напрямком, громадянським спрямуванням, афористичністю.

Позір! Кріпись,

Та не хились

В рішаючу годину,

Хоч грім гуде,

Хоч клич іде:

Вперед за Україну!

З’єднаймось всі

В важкій порі,

Серця хай будуть згідні,

І покажім

Відважно всім:

Боротися ми здібні!

І як весь час

Йтимемо враз

І клич всім спільний буде,

То не марні

Будуть усі

Змагання наші й труди.

(«Братам…», 1928)

Сини, родичі, друзі у 1972 р. влаштували вдома поетові-пісняреві й композитору на честь його 70-річчя мистецьку академію, під час якої звучали його вірші, пісні, які виконували син-скрипаль Олег із дружиною-піаністкою, котрі приїхали з Івано-Франківська, приятелі Добрянські, бандурист, композитор письменник Микола Литвин.

Помер галицький теолог-мистець о. Герета 1 травня 1974 р. в Тернополі, ховали сонячного дня 3 травня у Великій Березовиці.

В садибі у Великій Березовиці, де проживала сім’я о. Герети, діє Вища Тернопільська духовна семінарія ім. Патріарха Й.Сліпого.

Після смерті поета першою надрукувала його вірш газета «Подільське слово», згодом публікації творів і статті про о. Петра опублікували видання «Цвіт України» (1991, орган Пласту), «Воскресіння», «З воскресних днів» (журнал «Тернопіль»), тернопільські видання – «Молитва» (1991), «Україна над усе» (1991), «Христос воскрес – воскресла Україна» (1992), «Богославень» (1994), «Пісні волі» Миколи Литвина (1995). Посмертно також вийшла збірка поезій та пісень «Не плач, Україно» (1996).

До 90-річчя від дня народження П.-О. Герети свою розвідку про його різдвяні та йорданські вірші в газеті «Свобода» (Тернопіль) помістив кобзар, композитор, письменник Микола Литвин, у «Вільному житті» – журналіст і письменник Б.Мельничук, спогади про батька у «Подільському слові» – археолог, мистецтвознавець, культуролог, син Ігор.

Сини о. Петра-Олеся Ігор та Олег видали книгою «Воскресні звуки» (1997) пісні й вірші батька у тернопільському видавництві «Збруч». Тут також опубліковано цікаві фотографії з життєпису священника-мистця. У грудні цього ж року видання репрезентували у Будинку Держтелерадіо м. Тернополя.

Твори отця-ювіляра виконує й тернопільська капела «Галичина».

Отець Петро Герета переборов тиф, вийшов з пазурів чужих влад на рідній землі, бо вірив у силу Господа та народу… Гартована на нелегких скрижалях історії ХХ ст., творча спадщина мистця-проповідника о. Петра Герети живе серед нас, житиме і серед наступних поколінь, бо він сповнював Божу волю, бо вона зіркою сяє кожній людині, «йдімо ж за нею в долі й недолі, вірмо і будьмо доброї волі».