Початок німецько-радянської війни сприяв зростанню політичної активності українських національних сил і, насамперед, членів ОУН (самостійників-державників). Ще до приходу німців у багатьох містах були створені українські органи державної влади. Подекуди такі органи управління виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. Водночас лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української держави, щоб поставити Гітлера перед доконаним фактом.
30 червня 1941 року у Львові відбулися Національні Збори, які проголосили відновлення Української самостійної держави та створили уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду. Львівська радіостанція повідомила про це населення Західної України і також передала пастерський лист — благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.
На акт 30 червня 1941 року німецькі окупанти прореагували вороже. А.Гітлер вважав, що недоцільно співпрацювати з поневоленими Москвою народами. А Розенберг, який виконував у нацистському уряді обов’язки міністра «східних», тобто окупованих територій, зокрема, писав: «Родюча і багата Україна повинна стати німецькою колонією, територією, заселеною німецькими селянами із Західної Німеччини та Саксонії».
Незважаючи на те, що Акт відновлення Української держави не був визнаний німецькою окупаційною адміністрацією, провід ОУН видав наказ відзначити цю подію. На тих територіях, де було ліквідовано більшовицький режим, проходили масові збори і віче, на яких українці приймали резолюції про повну підтримку Акта та погодження брати участь у процесі державотворення. Так, Акт був проголошений на Тернопіллі, зокрема, у Тернополі, Чорткові, Ланівцях та інших населених пунктах.
Метою таких заходів, за спогадами Ярослава Клима, було показати німцям нашу організованість, силу і засвідчити: хто йде на Схід без нас, йде проти нас.
Федір ПОЛЯНСЬКИЙ, директор облдержархіву