100 кілометрів до штучної нирки

Тричі на тиждень долає цей шлях 44-річний Олександр із заліщицького села Зозулинці.
Встає о пів на п’яту, машиною їде до Заліщиків, а звідти автобусом у Копичинці, де впродовж чотирьох годин штучна нирка очищує його організм. Фактично увесь день іде на те, аби отримати життєво необхідну медичну процедуру.
У Заліщиках вісім хворих на ниркову недостатність потребують діалізу. Торік доволі помпезно відкрили гемодіалізне відділення на базі Заліщицької центральної районної комунальної лікарні. Обіцяли, що усі пацієнти із нирковою недостатністю з району отримуватимуть діаліз тут. Проте не так сталося, як гадалося… Наразі апарат «прокачує» лише двох залішицьких пацієнтів, інші їздять у Копичинську лікарню чи до Тернополя. Олександр розповів, що неодноразово звертався і в управління охорони здоров’я, і до депутатів райради. Проте усі розводять руками: нема грошей на розхідні матеріали. Річ у тім, що замісна ниркова терапія — найдорожче в світі лікування. Видатки на допомогу одному хворому становлять десятки тисяч доларів на рік. Ці витрати бере на себе держава. У Заліщиках діалізатор (штучна нирка) – німецького  виробництва. Новітній апарат – високої якості, однак виробник, надавши його у безкоштовну оренду, поставив умову: реагенти закупляти лише у нього. Власне, для цього апарата реагенти дуже дорогі. Через те й заліщицький діалізатор працював упівсили, а хворі змушені їздити за межі району.
Проте, здається, цим поневірянням найближчим часом буде покладено край. Коли я зателефонувала до головного лікаря Заліщицької райлікарні Василя Оскоріпа, аби з’ясувати ситуацію, він якраз повертався з Тернополя, де вирішували це наболіле питання. Отже, за тиждень-два заліщицькі пацієнти отримуватимуть діаліз на місці. За словами Василя Оскоріпа, німецький апарат віддадуть власнику, а з Тернополя завезуть три чи чотири апарати. Питання фінансування на розхідні матеріали теж уже вирішено.
Загалом в області на діалізі – 175 людей. Діалізатори є у Тернополі, Бучачі, Копичинцях, Заліщиках, Кременці. Основна частина хворих отримує процедуру в стінах університетської лікарні у Тернополі. За словами завідуючої відділенням гемодіалізу цієї лікарні Світлани Данилів, діаліз –  фактично не є лікуванням, це підготовка до трансплантації нирки. Однак за відсутності законодавства (у нас нирку можна пересадити лише від родича) пацієнти змушені перебувати на діалізі десятиріччями. При тому кількість хворих, які потребують штучної нирки, щороку зростає. Ниркову недостатність спричиняють ускладнення різних захворювань, до них належить і цукровий діабет. Серед пацієнтів відділення – десятеро віком до тридцяти років.
 
Ольга КУШНЕРИК