Вишиванки зі своєю історією

Щороку в третій четвер травня (цього року 21 травня) відзначаємо Всесвітній день вишиванки.
Свято покликане зберегти споконвічні світові, у тому числі українські цінності, народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. У цей день кожен охочий може долучитися до свята – одягнути вишиту сорочку, блузку, плаття, костюм.
Традиція української національної вишивки – давня й глибоко символічна. У вишитті закодовано багато символів життєдайної сили, добробуту, краси та енергії. У ній – вираження національної та громадянської позиції, культурної освіченості та духовної свідомості людини.
З давніх-давен наші предки стелили вишивані рушники молодятам, пошановували перші шлюбні кроки молодої пари. Клали на вишиття новонароджене охрещене дитя, навіть хоронили людей у вишиваному. 
Українська вишиванка – невмируща та вічна, як і сама національна ідея, бо вона є одним із найяскравіших символів українства у всьому світі – як Гімн, як синьо-жовтий Прапор, як Тризуб, як чин «Слава Україні! Героям слава!»…
Народну вишиванку як оберіг одягали під кольчуги воїни доби Київської Руси-України; під жупани – козаки війська запорізького; під мундири – січове стрілецтво, вояки УГА та УПА. На вишитих рушниках опускали на вічний спочинок домовини героїв. Вишиванка була улюбленим одягом шістдесятників та українців-патріотів національного відродження кінця 80 – початку 90 років минулого століття.
Сорочки і рушники вишивали і в час радості, і в час журби. І на волі, і в неволі. І у мирних домівках, і у повстанських землянках та в бараках ГУЛАГів. Вишивали і прикладали до серця. І від цього ставали сильнішими…
Тож одягни вишиванку – будь українцем!
На фото: зразки вишивки із фондів Історико-меморіального музею політичних в’язнів.