Відома мовознавця Ірина Фаріон отримала найвищу відзнаку Тернопільщини (ФОТО)

Її поважають і часто бояться. Бояться за чітку позицію, вірність українській нації та обраному шляху, світло просвітництва, що зворохоблює душу, запалює прагнення до пошуку істини й відповідей на часто дуже незручні питання, а ще – за гостре слівце, що здебільшого сильніше за ляпаса. Ірина Фаріон. Свободівка. Жінка – скеля. Перша серед тих, хто удостоївся найвищої відзнаки «За заслуги перед Тернопільщиною» імені Ярослава Стецька.

«Маю за честь, Ірино Дмитрівно, на знак вдячності за вашу щоденну кропітку просвітницьку роботу й вагомий вклад у перемогу української нації на культурному й духовному фронтах, від мешканців нашого краю вручити вам цю почесну відзнаку, – наголосив голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко. –  Відзнаку, що носить ім’я нашого славного земляка Ярослава Стецька. Незламного, мудрого, рішучого українця, який зачитував Акт відновлення незалежності України у 1941-му в Львові. Нехай вона надихає вас на нові звершення в ім’я України та відновлення історичної справедливості».

Опісля ж відома мовознавець, науковець, педагог, громадська діячка, авторка циклу просвітницьких передач про видатних українців, чиї імена несправедливо забуті, стрілася зі студентами вишів і поспілкувалася з медіа.

Однією з перших у тій бесіді була тема мови.

– Хтось каже – не на часі. Просить не ворохобити. Але коли на вулицях чуєш російське слово, то аж – мороз по шкірі. Як ставитися до цього? Толерантно? – цікавлюся в свободівки.

– Не можна толерантно ставитися до того, що суперечить твоїй Конституції. А в ній чітко записано: українська мова – державна. Це по-перше. По-друге, кожен носій російської мови сьогодні – це розширення простору для «путінського міра». Це розширення простору для путінської ракети. Днями їх полетіло в нас понад 50.

– Якщо тих, хто так і не хоче переходити на українську, ще не переконали ракети, то як їх можуть переконати наші з вами слова?

– Думаю, що наші слова також їх не переконають. Але є дуже простий спосіб розв’язати мовне питання в Україні. Видатний український мовознавець Юрій Шевельов казав, що лише в дуже хворих суспільствах весь час обговорюють мовну проблему. Тому що в здоровому суспільстві збираються на наукові конференції філологи і розв’язують мовне питання з погляду професійного.

Натомість у нас мовне питання має завжди найвищу точку кипіння. Це означає, що суспільство – хворе. Якщо суспільство було би здорове, в нас би війни не було. Тому що ворог іде туди, де тонко, там де рветься. Хоч, звісно, ми цьому ворогу показали вже, де раки зимують. Але руйнування, як бачимо, не припиняються.

-У чім же полягає той простий спосіб?

– Дві базові речі: уся освіта, починаючи від дошкільної, – винятково українською мовою. Тобто, ти не здобудеш освіти, якщо не будеш говорити українською мовою. Крапка. Так, як є в цілому світі. Хочеш вчити якусь мову – будь ласка. Ми її забезпечимо тобі на курсах чи у школах суботніх або недільних українських. Так, як це є в Іспанії, Італії, Великобританії, Німеччині. Ми ж дуже тепер прагнемо до Европи. Ну, якщо ми так дуже прагнемо до Европи, то засвоюймо і ту модель мовної політика, яка є в тих країнах.

Далі, умова взяття людини на роботу – знання державної мови. Все. Зверніть увагу: ті люди, ми їм дуже співчуваємо, які втратили свої помешкання й опинилися зараз за кордоном, наприклад, у Польщі, Словаччині Фінляндії, Німеччині? Що їм відразу ж пропонують? Учити мову. Це називається інтегрування в суспільство. Складається таке враження, що українці не навчили українців української мови, то може, української мови їх тепер навчать поляки.

-Радикально трохи…

– Досить панькатися. Освіта вся  – державною мовою, робота –  теж. І таке, «як я не можу говорити українською, бо…» – ми просто не розуміємо. Є ще й другий спосіб, ну, вже такий ніжний, як ось ці листочки на деревах у жовтні. Курси української мови. Будь ласка. Щойно зайшли люди з тих розбомблених країн, як ми їм запропонували курси з вивчення української мови. Зробили їх у Львові на кафедрі української мови. Але, позаяк кафедра не витримує такого великого навантаження, бо кожен викладач має багато роботи, то я вирішила ці курси продовжити в авторському виконанні, через прямі трансляції на своєму ютуб-каналі «Студія Фаріон». 

– На них ви часто повторює, що українську мову неможливо вивчити за все своє життя. Чому?

-Тому що, це мова нашого роду. Іноземну мову ви вивчите за 5-6 років, бо вона потрібна як засіб комунікації. А українська мова нам потрібна не як засіб комунікації. путін нам чітко каже, що українська мова – це ваше життя. путін нас вбиває через те, що ми не говоримо московською мовою, а говоримо – українською.

Тому наша українська мова – це спосіб, найнадійніший, абсолютно відірватися від москви. І якщо стільки років, починаючи щонайменше від Енеїди Котляревського, жива народна мова була символом нашої ідентичності, то які ще переконання потрібні для тих, які не хочуть пустити її в своє серце. Не хочете, то ми змушені будемо прийти до вас із чітко визначеним законом. Тому що, чинний закон – це ліберально-гібридне місиво, яке, як бачимо, абсолютно мовного питання не розв’язало, а ще й загострило. Тому й маємо періодично скандали на мовному грунті.

Процитую вашого видатного Івана Пулюя, того, що переклав нам «Біблію» українською мовою. Знаєте, що він казав про українців?

– Ні, – зітхаю.

– Що українці часом дуже дивні. Вони не вміють розв’язати то питання, яке винятково залежить від них. Тобто винятково від українців залежить те, чи Україна буде говорити українською мовою. Бо зброя, якої ми не маємо, мало залежить зараз від нас. Нам її дають зараз чайними ложками. Наразі в нас влучають ракети кожен день. Так, це набагато складніше. А заговорити українською мовою…  Ну, мені залишається тільки повторити те, що я вже колись казала Азарову: ти – або розумово відсталий, або  – політично упереджений.

Я чула нещодавно, що якийсь песик потрапив від москалів, до наших воїнів. То того песика навчили українських команд за місяць. Ну, то скажіть, будь ласка, ті, які 31 рік живуть в Україні і не знають української мови, може, їм до кінолога піти?

– Мова і віра, кажуть, – дві основні колони буття українців. Як же ж бути з церквою московського патріархату? Ніяк її не годен вирвати з України…

– Набагато простіше звільнити територію, ніж звільнити мозок людини, мислення від хибних духовних уявлень та ідей. Знаєте, як казав міністр закордонних справ Польщі напередодні Другої світової війни: коли до нас прийде німець – він забере у нас свободу, а коли до нас прийде москаль – він забере у нас душу, і тоді не буде кому ту свободу відвоювати. Мова і церква ніколи не були окремо. Вони завжди були єдністю, яка визначала нашу незалежність.

Повне поневолення Української Православної Церкви в 1686 році свідчило про те, що відбувається згортання не просто українців як Гетьманщини, а українців як самого етносу. І після 17 століття наступила найстрашніша доба в нашій історії – 18 століття. Коли після того, як знищили нашу церкву, – зруйнували Запорізьку січ, скасували Полковий острів України, зруйнували Гетьманат, закріпачили селянство, і приєднали Крим до росії. Ось вам наслідок того, що відбулося після знищення церкви.

-Багато хто досі, на жаль, вважає, що немає значення якою мовою молитися…

-Іван Франко геніальний казав, що українці дуже довго в церкві мучилися у шкаралюшці церковнослов’янської мови. Це на нас також наклало негативний відбиток, тому що церковнослов’янська мова створила спільне поле існування українців, білорусів і московітів. І вона настільки нас докупи зліпила, що навіть теперішній комітет Нобелівський премію миру дав трьом державам, дві з яких убивають іншу. Розуміте? Тобто це насправді акція зорганізована. І це маніфестація того, що вони не хочуть нічого міняти в світі. Їх задовольняє такий ось стан речей. І вони далі нас тулять у ту спільність, що була напрацьована ще з часів, коли церква прийняла чужу мову – церковнослов’янську.

Українці виборсувалися з того дуже довго. І саме на цю пору ми маємо 100 років, коли наш міністр віросповідань Іван Огієнко наказав негайно правити Службу Божу всім українською мовою і вся церковна література має бути винятково українською мовою. Тому що це відповідає християнським постулатам. Апостол Павло казав: коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце – спить. Це означає, що оце псевдохристинство московського зразка заперечує основні підвалини християнства.

-І значна частина суспільства, на жаль, приймає це.

-Навіть більше. Вони організовують тут якісь ординські походи до Почаївської лаври, і влада у цьому не бачить жодної суперечності. Ніхто їх у тому не звинувачує, що під час війни вони ходять якимось дивними коломийками. Висновок: влада, на рівні церковному, все ще перебуває в повній залежності від ідей «русского міра».

Тобто, уявляєте, поки ЗСУ звільняють своїми надпрофесійними здатностями територію України, Верховна рада не знаходить у собі сили розкріпачити народ на рівні духовному. Влада мали би встигати за ЗСУ, а вона – не втискає.

А що таке ЗСУ? ЗСУ – це фокус суспільства. Тобто ми показали цілому світові, що ми – єдина країна, яка здатна боротися зі сатанинським режимом. Тому що цей режим уже навіть неможливо назвати рашистським, фашистським, нацистським – це сатанинський режим.

До речі, це одна із характерних ознак нашої історії, що суспільство наше завжди у таких кардинальних моментах історичних перехресть було попереду влади. Влада намагалася наздогнати суспільство. Тобто ми не очікували від влади, тої, яка тепер, що вона буде обирати такий правильний курс у стосунках з московією.

-Чому ж влада обрала його?

-Тому що суспільство показало майстер-клас. Тому що 24 лютого всі, хто міг, пішли у військкомати і пішли захищати Київ. Оцю святиню нашу. Тому я власне би дуже щиро хотіла побажати владі розірвати оцю пуповину. Тому що це зв’язок на дуже глибинному і духовному рівні. Це остання скріпа, якщо ще не брати до уваги язика, яка єднає нас з тим світом. Невже тим людям, які ходять до церкви московського патріархату, постать Кіріла не свідчить про те, що це останній покидьок? Що це клієнт тюремної камери? Що ця людина нічого спільного немає з християнством? Часом церковні інституції з релігією перебувають в абсолютному антагонізмі й суперечності. То що з тими людьми, які ідуть до тих московських попів, які перетворюють церкви у спостережні пункти, з яких вони здають наші ЗСУ? А може, ще й зброю там перепоховують? Знищують усе на своєму шляху. Московит знищив ту Святогірську лавру, яка була оплотом московського патріархату на Донеччині.

-Українці духовнов все ж поволі прозрівають. Чимало парафій уже перейшли з УПЦ мп до ПЦУ. А ще більше пам’ятників радянської доби впали… 

-Геніяльний Ярослва Стецька, праці якого сьогодні мали би бути настільними для кожного політичного діяча, казав, що ми не миру прагнемо, ми прагнемо – свободи, незалежності, своєї суверенної держави.

Пам’ятники – це символи. Ідеологічні маркери. Згустки свідомості того чи іншого народу. Якщо на території моєї країни стоїть пам’ятник, який символізує чужу свідомість, це означає, що мене окупували. Це означає, що я прийняла чужі символи. Це все одно, що хтось прийшов до моєї хати і в моїй хаті поставив ті меблі, які йому подобаються.

Коли в 1903 році українці в Полтаві ставили пам’ятник Івану Котляревському, то це був тріумф українського духу. Це було свідченням того, що українців здолати неможливо. І коли цей пам’ятник ставили, то заборонили виголошувати промови під час його відкриття українською мовою. Але незважаючи на це, Олена Пчілка, перша жінка-націоналістка, вона робила свою велику справу. І цей пам’ятник тоді практично започаткував національне відродження на зорі всього 20 століття.

-Кажуть, що тоді українська інтелігенція вміщалася в один вагон поїзда. І якщо би в той один вагон поїзда влучила ракета, то на тому би український світ закінчився.

-Але незважаючи на те, що тих українських інтелігентів і посвітників було так мало, вони встановили той пам’ятник Котляревсьокму і він став українською меккою. А потім вони вже почали боротися за інші пам’ятник. За пам’ятник Тарасові Григоровичу.

– І хто першим поставив його?

– Ви будете вражені – Олексій Алчевський, який відкрив вугільний басейн на Луганщині, побудував перші металургійні заводи, ось ці металургійні заводи, котрі зараз стерто в порошок у Маріуполі. Це все робив Алчевський. І Алчевський постави пам’ятник у Харкові. Тому Харкові, який сьогодні так нещадно б’ють.

-Тобто перше погруддя Шевченкові було встановлене в Харкові у маєтку Алчевського?

-І це був мармуровий Тарасик Григорович. Ми досі не знаємо, де він є. Але яка висока свідомість, яка глибина аристократизму була в наших підприємців… Ясно, що москалі вбили Алчевського. Скинули під колію, а потім рейдернули всі його банки, бо мав цілу імперію. Знаєте, його дружиною була Христина Алчевська, яка відкрила перші україномовні школи на Харківщині. І він їй якось сказав таку річ: «Те, що ти робиш  – первинне, бо ти сієш. Те, що я роблю – вторинне, бо без того, що ти засієш, моєї роботи не буде». А сіяла його дружина слово. І якщо це слово стоятиме на твоїй сторожі, як казав Шевченко, то ти і банк свій зробиш, і землю свою захистиш, і підприємство своє побудуєш. Розумієте?

Наша проблема полягає в тому, що завжди знаходилася певна частина суспільства, яка казала: треба розв’язувати економічні проблеми, а проблеми гуманітарні –  залишити. Даруйте, це так, як би сказати молодій людині: ти ся зараз тільки вчи зранку до ночі, а кохатися будеш, коли тобі буде 40 років. Нє? Ну то, напевне, треба робити всьо одночасно і паралельно. То так, як пляцок чи торт, який має кілька шарів. Ти ж коли його кусаєш, ну, то хіба діти здирають одну частинку, другу і там щось виколуплюють. Нормальна людина бере ложечку і ковтає це все разом. Це є органічний природний процес. Хтось будує економіку, а хтось – навчає студентів.

-Христина Алчевська вчила дітей української мови, її чоловік розвивав підприємництво в Україні.

– І не називав то індустрією, а називав промисловістю. А починав з того, що чайну відкрив у Харкові на позичені гроші. Ось вам зв’язок між економікою і словом, і що первинне, а що вторинне.

– У чому ж тоді справжня сила українців?

– Ми сьогодні переживаємо дуже тяжкий день для нашої країни. Загинуло стільки людей. Розбомблений центр Києва. Дуже постраждав Дніпро. Проблеми зі світлом. Але ми – не знищенні. І сила полягає у наших невидимих почуттях. У любові до своєї землі. У нашій мужності, в нашій сміливості.

Якщо 24 лютого, коли ці ракети почали летіти, деякі люди вивозили дітей з країни, то тепер уже ніхто нікого не вивозить. Навпаки. Не літоті, а лютості, Боже, нам дай! Тобто ворог дає нам найвищий майстер-клас любові до свого і захисту свого.

Як же ж остаточно відірватися від москви?

– Тільки на ідеологічному грунті. Тому що всі скріпи, які розповідає нам пуйло, базуються саме на ідеологемах. Згадайте його статтю минулого літа в липні. Там же ж божевілля. Ми – єдиний народ. Чому ми єдиний народ? Тому що в нас, ніби єдина віра з ними, тому що в нас, ніби спільна історія, том що в нас спільна мова. Він не пише про спільну економіку. Ні. Він говорить про ті речі, які мають невидимий характер. Але саме цей невидимий характер максимально впливає на видимий. Тому що зденаціоналізована маса, маса, яка не цінує своїх мови, культури, традиції не збудує потужної економіки. Вона вивезе гроші в офшори, десь їх там вкладе і буде собі їздити відпочивати. А людина, яка цінує все своє, вона тут буде вкладати гроші в економіку і розвивати її. Тобто це абсолютно невід’ємні речі.

Я сподіваюся, що українське суспільство зараз це розуміє, хоча би через те, що весь світ сьогодні доходить до того, що ідеологія мультикульторалізму зазнала повного й абсолютного краху. Меркель навіть визнала, що це не той шлях, яким мають іти нації. Ми за спілку вільних націй, самодостатніх, де кожна нація живе своєю мовою, культурою, цінностями, а в плані бізнесовому, економічному – можна досягати компромісу. Там, де гроші, там можна досягати компромісів. А там, де речі внутрішні, душевні духовні – там нема компромісів. Це так, як твоя хата. І в твоїй хаті сусід не може жити, бо він має подбати про свою.