Тернопільщина внесла вагомий вклад у результати референдуму 1991 року

(До 30-річчя Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.)

Щось є магічне в цих словах,

Що декому вселяє страх.

В них є одвічний клич за волю,

За кращий світ, за кращу долю,

В них незборимий правди дух —

Народний Рух!

(Валерій Залізний. «Народний Рух», 1990 р., м. Тернопіль)

Всеукраїнський референдум, 30-ту річницю якого ми відзначатимемо 1 грудня, мав вирішальне значення для утвердження незалежності України. Адже після прийняття Верховною Радою «Акту проголошення незалежності України» світ замовк в очікуванні, і тільки після референдуму одна за одною країни почали визнавати нашу державність. Добре, що тоді Верховна Рада України прислухалася до пропозиції тодішнього голови Народної ради, академіка Ігоря Юхновського щодо проведення Всеукраїнського референдуму і прийняла таке рішення.

Нині, пригадуючи і аналізуючи ті події, ще раз переконуюся, що перемозі на референдумі значною мірою сприяла активна роз’яснювальна робота, проведена  активістами визвольного руху за відродження України.

Організаційну й агітаційно-пропагандистську роботу з підготовки і проведення референдуму взяв на себе Народний Рух України. Також активну участь брали члени «Товариства української мови ім. Тараса Шевченка» (тепер «Просвіта»), «Меморіалу», «Вертепу», «Гельсінської спілки» та інших новоутворених патріотичних громадських організацій. На початку вересня 1991 р. Центральний провід НРУ ухвалив рішення про організацію агітаційно-пропагандистської роботи, було розроблено заходи створення штабів від Києва до райцентрів. На наступних засіданнях Центральний провід НРУ вирішив, що основну агітаційно-пропагандистську роботу у Східній та Південній Україні мають вести крайові організації НРУ Західної України, і що Всеукраїнський штаб «Референдум–91» буде сформований на базі Тернопільської крайової організації НРУ як найбільш досвідченої та організованої.

Вже 12 вересня 1991 р. на засіданні політпроводу Тернопільської крайової організації НРУ розглядали питання про утворення Всеукраїнського штабу «Референдум–91», а на наступній конференції було обговорено кандидатури до Всеукраїнського штабу і план його діяльності. До складу штабу входило 30 жителів Тернопільщини і лише двоє людей – подружжя Олег та Ніна Махинько – із м. Дрогобича. Штаб мав оперативно-виконавчий і організаційно-ідеологічний відділи.

Відрадно, що в складі Всеукраїнського штабу працювали жителі тодішнього Тернопільського району Василь Турецький із с. Петриків – керівник штабу, Богдан Венгер із с. Мишковичі працював в ідеологічному відділі, Микола Нестеров із с. Настасів керував роторно-ксероксною службою, яка випускала сотні тисяч листівок, Михайло Стацюк із смт Велика Березовиця керував агітаційною роботою, Оксана Турецька здійснювала комп’ютерне забезпечення, Іван Грицько працював водієм.

Тернопільська крайова рада НРУ 12 вересня 1991 р. затвердила склад крайового штабу з проведення референдуму 1 грудня 1991 р. в кількості 50 осіб. Очолив штаб Іван Бойчук. Керівником відділу матеріально-технічного забезпечення був житель с. Петриків Василь Квасновський. До складу цього відділу також входили жителі Петриків Богдан Кузьмович та Ігор Квасновський. Керівником відділу облштабу матеріального забезпечення, друку та розповсюдження агітаційної продукції був житель Великої Березовиці Микола Письменний. В керівництві обласного штабу з проведення референдуму активно працював житель смт Великі Бірки Роман Сидяга.

У цей же час був створений Тернопільський районний штаб з проведення референдуму. Головою обрали Євгена Косьмину із с. Біла, членами штабу були Ігор Пастух із с. Дичків, Іван Гурин із с. Романівка, Андрій Коваль, Василь Дзюба. Вони виконували значний обсяг роботи, нерідко працювали цілодобово. Усі агітаційні матеріали з Галичини доправляли в Тернопіль, а звідти – в Київ і так по всій Україні. Штаби організовували і відсилали спостерігачів-агітаторів на схід і південь, налагоджували контакти зі штабами та організаціями НРУ і «Просвіти».

Тодішні органи влади Тернопільщини – від голови Тернопільської облради Василя Олійника до голови сільради найменшого села – надавали всебічну підтримку учасникам заходів з підготовки і проведення референдуму. За підписом тодішнього голови Тернопільської райради Бориса Косенка було опубліковано «Звернення до мешканців Тернопільського району», в якому, зокрема, йшлося: «Завтра, 1 грудня, ми з вами маємо зробити свій вибір – узаконити Акт про незалежність України. На запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» – давайте відповімо: «Так, підтверджую».

Наші краяни завжди були у перших рядах борців за волю України. І в час підготовки і проведення референдуму (1 грудня 1991 р.) всі жителі Тернопільщини згуртувались в єдину команду однодумців-патріотів, вболівали за майбутнє Української держави. Допомагали хто чим міг: одні – коштами, інші – готовністю їхати на схід.

Для проведення агітаційно-пропагандистської роботи напередодні референдуму потрібні були великі кошти. Державних грошей не було витрачено жодної копійки. Всі кошти йшли із Тернопільської та інших крайових організацій НРУ, пожертв свідомих українців, був створений Фонд проведення референдуму – 91. «Ватра», «М’ясокомбінат», «Комбайновий завод», «Облспоживспілка», «Облавтодор» (керівники — Роман Яремчук, Андрій Деркач, Михайло Данильченко, Богдан Сорока, Модест Боровий) та інші підприємства часто повністю або частково фінансували поїздки в Східну Україну. У проведення референдуму вносили кошти організації і колгоспи, в тому числі громади Тернопільського району: с. Біла – 1149 крб, с. Йосипівка — 1025 крб та ін.

З Тернопільщини на схід були направлені 100 референтів, які готували зустрічі для агітаторів, художніх колективів, 600 спостерігачів. З Тернопільського району референтами поїхали в Крим із с. Великі Гаї Антоніна Андрушків, із смт Велика Березовиця — Михайло Стацюк, в Луганську область – Ізидор Гуменюк із с. Ступки, в Донецьку – Григорій Мороз із смт Велика Березовиця, в Полтавську – Остап Жмурко із Великої Березовиці. Спостерігачами з Тернопільського району поїхало більше 60 осіб. Із с. Великі Гаї 38 осіб працювали на Дніпропетровщині.

У листопаді 1991 р. агітаційну роботу вели колективи художньої самодіяльності, в т. ч. з Тернопільського району. На Донеччині працювала делегація на чолі із тодішнім заввідділом культури Тернопільського району Олегом Матвіїшиним. До складу цієї делегації входили фольклорний ансамбль с. Біла на чолі із Валентиною Блажевською (художній керівник Наталя Огірка), фольклорно-етнографічний ансамбль с. Лозова (керівник Дарія Ткач), вокальний ансамбль із Великої Березовиці (художній керівник Олег Безушко). Агітаторами в цій групі були вчитель Богдан Петраш із с. Великі Гаї та вчитель Євген Матковський із с. Прошова, роботу проводили у Донецьку, Краматорську та Слов’янську. Вчитель історії із Великих Бірок Василь Дячун в складі хору «Рух» і агітаційної групи в кількості 40 осіб, яку очолював Ярослав Демидась, переконливим словом пробуджував національну свідомість жителів Донецька. Хор із Настасова (художній керівник Анатолій Мацейків) в кількості 30 осіб виступав перед референдумом в м. Теофіполь.

Разом із колективами художньої самодіяльності їхали також лектори П. Шараварник, С. Василик із Великих Бірок, З. Польовий, Б. Побер із с. Дичків, М. Кріса із с. Острів, Р. Вербило із с. Мишковичі та інші. Автор цієї статті, перебуваючи тоді на посаді директора Острівської ЗОШ І–ІІІ ступ., разом із тодішніми директорами Великогаївської ЗОШ Богданом Машталяром і Довжанківської ЗОШ Миколою Табачуком, а також вчителями Ганною Шаварин із Великогаївської школи, Марією Федун із Білецької, Борисом Волянюком із Буцнівської та Володимиром Ханасом із с. Дубівці були в складі агітаційної групи разом із хором «Конар Лемківщини» із с. Жовтневе (художній керівник Михайло Рапіта). Ми вели агітаційну роботу в Краматорську на Донеччині. Тут нас тепло зустрів тодішній голова місцевого Товариства української мови ім. Т. Шевченка Василь Новоринський. Нас приємно здивувала наявність у Донбасі значної кількості осередків НРУ. Щоденно ми проводили зустрічі із виробничими колективами підприємств, установ, з учнями шкіл. Чуйним, патріотичним словом, яскравими прикладами маловідомих сторінок історії України, майстерно виконаними патріотичними українськими піснями ми пробуджували національну свідомість українців Донбасу. Великий вплив на мешканців Донбасу мали національні костюми хористів і сорочки-вишиванки.

Коли порівняти той час із теперішнім (а мені доводилось бути в Донбасі на виборах у 2004 і в 2007 рр.), то напрошується висновок, що в 1991 р. не було такого різкого поділу і протистояння між сходом і заходом України. Окремі жителі казали, що ми, «западенці», йдемо на два кроки вперед від них в поході за волю. Нас зустрічали переважно привітно, бурхливими оплесками і запевняли, що проголосують за незалежність.

Пригадую декілька яскравих епізодів із тих зустрічей. Ми виступали в передмісті Краматорська. Хор заспівав пісню «Гей, ви, стрільці січовії», а потім я коротко розповів про українське козацтво, січових стрільців і сказав, що Донеччина була заселена козаками, що всі ми – один народ. Тоді на сцену вийшов старенький дідусь і зі сльозами на очах обняв мене. А потім сказав, звертаючись до всіх: «Так, ми браття, і ми проголосуємо за незалежну Україну». Іншого разу, під час виступу в кінотеатрі, підлітки зустріли нас свистом і тупотінням ніг. Та всі стихли, коли наш хор заспівав. А ще була цікава інформація, дотепний гумор в перервах між піснями. Ми роздавали пресу, листівки. Проводжали нас із залу стоячи і з оплесками. Хоча й були певні сили, які намагалися перешкодити нашій діяльності. Під час зустрічей дехто виходив із зали, в школах не всі вчителі були присутні. А на нашому автобусі хтось написав: «Бандеровцы, убирайтесь домой!» Але ми на це не зважали. Бо тоді на схід їхали справжні патріоти України, з надією на краще життя всіх українців, наших дітей та онуків.

Дійсно, численним агітаторам із Західної України вдалось тоді пробудити національну свідомість українців східного регіону. Адже під час референдуму 1 грудня 1991 р. за Акт проголошення незалежності України проголосували 90% тих, хто прийшов на виборчі дільниці.

Голосуючи за незалежність тридцять років тому, переважна більшість громадян сподівалась на розвиток економіки, культури, підвищення рівня життя, чого, на жаль, не вдалось досягти. Проведена огульна приватизація, яку народ справедливо назвав «прихватизацією», ліквідація колгоспів призвели до занепаду економіки, безробіття, вимушеної міграції мільйонів українців за кордон в пошуках роботи і кращого життя. Втрата державної власності призвела до відсутності належного фінансування сфери охорони здоров’я, освіти, армії, соціального захисту, розвитку культури. Теперішній владі потрібно відроджувати державний сектор економіки, створювати робочі місця, забезпечувати роботою молодь, здешевлювати житло, піднімати рівень соцзахисту громадян України, боротись з корупцією, дбати про розвиток української національної культури і української мови.

Казимир ЯРЕМА,

 голова Тернопільської районної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, член агітгрупи Тернопільського району на референдумі 1991 р.

Підпис під фото: «Казимир Ярема — активний учасник національно-визвольних змагань 1990-х рр.»