Справа про ступківську землю на Тернопільщині збурила Верховний Суд

Троє суддів виклали «Окрему думку». Така кількість «Окремих думок» в одній справі, здається, є безпрецедентною. Йшлося про те, що помилки і недбальство земельних чиновників дорого вартують людям.
Хто понесе тягар втрат? Принцип належного врядування означає, що держава не може виправляти власні помилки коштом приватних осіб.
Спочатку про суть справи. Чоловікові надали земельну ділянку для ведення особистого сільського господарства площею 0,64 га за межами с. Ступки, що неподалік Тернополя. Відразу зауважу: йдеться про ласий шмат землі, прилеглої до траси Тернопіль-Хмельницький. Якби змінити цільове призначення й використовувати для комерції, цій землі й ціни не скласти.
Усе відбулося у законний спосіб. Розпорядженням голови Тернопільської районної державної адміністрації від 2010 року заявнику надали дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,64 га – для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району.
Та у 2011 році рішенням сесії Тернопільської районної ради погоджено проєкт землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки, і з’ясувалося, що ті 0,64 га не за межами, а у межах села. Відтак надання земельної ділянки мали б зупинити, адже землею, що у межах села, розпоряджається громада, а не райдержадміністрація.  Але ніхто цього не зробив, і наприкінці 2012 року заявникові затвердили проєкт землеустрою та передали у власність земельну ділянку. У реєстраційній службі зареєстрували право власності, присвоїли земельній ділянці кадастровий номер.
У 2014 році набувач відчужує отриману земельну ділянку – продає за 100 тисяч гривень. Ця оборудка теж провадиться у законному порядку – через нотаріуса. Покупець реєструє право власності.
Однак недовго він тішився вдалою покупкою – за відчужену землю взялися правоохоронні органи. Було порушено кримінальну справу стосовно заступника начальника управління Держкомзему у Тернопільському районі, який на той час виконував обов`язки начальника управління. Йшлося про неналежне виконання службових обов`язків, а саме – незаконно погоджено проект землеустрою. Втім кримінальне провадження згодом закрили – через закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Увесь тягар неприємних наслідків випав на покупця – кінцевого набувача земельної ділянки. Бо прокуратура заявила позов в інтересах громади с. Ступки про вилучення земельної ділянки й виграла усі суди. Відтак покупець виявився при своїх інтересах – ані землі, ані грошей, хоча він зовсім не причетний до будь-яких махінацій – словом, добросовісний набувач. До речі, як і первісний набувач – він теж не винуватий у тому, що із землею «нахімічила» держава в особі районних земельних чиновників.
Отож покупець звернувся до суду, аби держава йому відшкодувала 100 тисяч гривень. У судах області нічого не домігся – йому вказали, що він жодних деліктних правовідносин із державою не мав, й нехай судився б із первісним набувачем і вимагав у нього повернення грошей. А державу, мовляв, нехай залишить у спокої.
Але чоловік вперто наполягав, що саме через дії чиновників, їхні помилки він втратив гроші. Адвокат Михайло Самуляк звернувся із касаційною скаргою в інтересах чоловіка. Опираючись на судову практику Європейського суду з прав людини, він доказував, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, і такі помилки не можна виправляти за рахунок зацікавлених осіб. Позбавлення кінцевого добросовісного набувача земельної ділянки права на отримання від держави відповідного відшкодування за витребування земельної ділянки через протиправні дії органу державної влади чи його посадової особи є несумісним із гарантіями, передбаченими  Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, бо покладає на кінцевого добросовісного набувача надмірний тягар.
Такі аргументи сприйняли у касаційній інстанції серйозно. Більше того, передали справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, вважаючи, що справа містить виключну правову проблему, яку необхідно розв’язати для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У світлі відкриття ринку землі судові спори такого ґатунку, гарантування набувачам земельних ділянок за умови дотримання ними вимог чинного законодавства, збереження за ними придбаного майна чи можливості реального відшкодування шкоди, у разі його втрати з вини компетентних органів держави чи органів місцевого самоврядування, набувають гострого звучання. І дуже знадобилася б уніфікована судова практика. Однак… Велика палата відмовилася розглядати справу про ступківську землю і повернула її на розгляд Касаційного цивільного суду. Ця обставина викликала незгоду у суддів – двоє суддів виклали її в «Окремій думці», ще один, теж в «Окремі думці», вказав на відсутність належного обґрунтування позиції Великої палати. Слід зауважити, що така кількість «Окремих думок» в одній справі, здається, є безпрецедентною. Якби Велика палата таки розглянула ступківську справу, вона набула б великої юридичної ваги та суспільної значущості.
Що вирішив Касаційний цивільний суд? Він скасував рішення першої та апеляційної інстанцій, вказавши, що суди «не врахували, що спірна земельна ділянка була витребувана у позивача в результаті визнання неправомірним рішення органу державної влади, а тому він не позбавлений права пред`явити позов до держави про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна йому внаслідок прийняття неправомірного рішення про передання у приватну власність спірної земельної ділянки, кінцевим набувачем якої він став, а також внаслідок подальшого повернення цієї ділянки на користь держави, та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову лише з тих підстав, що між позивачем та районною державною адміністрацією відсутні деліктні правовідносини».
Принцип належного врядування означає, що держава не може виправляти власні помилки коштом приватних осіб. Зокрема, витребування майна у добросовісного набувача на користь держави не звільняє державу від обов`язку вирішити питання щодо надання адекватної компенсації чи іншого належного відшкодування добросовісному набувачеві.
Відтак справу передали на новий розгляд у суд першої інстанції. Зважаючи на зміст постанови, можна припустити, що справу на 100 тисяч гривень чоловік таки виграє, бо вказівки Верховного Суду є обов’язковими до виконання судами першої та апеляційної інстанцій.
Доволі часто органи прокуратури повідомляють про те, що за їхньої принципової позиції повернуто громаді чи державі земельну ділянку. Це сприймається людьми у позитивному світлі – виходить, десь хтось незаконно прихапав земельку, а тепер доведеться повернути. Схоже, що за кулісами ось таких оптимістично справедливих повідомлень є немало скривджених добросовісних набувачів, які нічого не порушили, але у них відібрали землю.
Ольга КУШНЕРИК