Спомин про Діда Майдана…

20 лютого минула п’ята річниця з часу страшних, моторошних подій, котрі відбувалися в столиці під час Революції Гідності. Саме тоді мирний, беззбройний натовп людей нещадно розстрілювали снайпери. Небесна сотня щодня, щогодини поповнювалася новими Героями. Добре пам’ятав ті сумні дні Іван Степанович Мандрик, або, як в народі його називали, Дід Майдан. Адже він з перших днів революції, коли  у Києві збиралися молоді люди, щоб відстояти майбутнє України, стояв на варті Майдану тут, у Тернополі. Спілкувався з молоддю, збирав довкола себе однодумців. У холодні зимові дні і вечори палив багаття, щоб людям було тепліше. Після кровопролитних подій у Києві, незважаючи на немолодий вік, сам вирушив у столицю, щоб там підтримувати однодумців. Не було й дня, щоб Іван Степанович не був на Майдані. Він став своєрідним символом Революції Гідності… Цьогоріч 26 лютого Тернопільщину сколихнула сумна новина – перестало битися серце Діда Майдана. Після важкої, виснажливої хвороби мужній патріот помер. Про те, яким він був, про що мріяв, а про що шкодував, розповів найближчий друг  Івана Степановича Василь Болещук.

«Мені важко говорити про цю людину у минулому часі, згадувати про нього без сліз. Адже він для мене завжди був добрим товаришем, наставником, та що там – старшим братом. Ми з ним разом працювали ще з 1984 року  в Тернопільському обласному об’єднанні  м’ясної промисловості. Іван Степанович обіймав посаду головного інспектора з охорони праці.

Народився він у селі Тарасівка Збаразького району. Мав гарну сім’ю, двійко дітей. Дружина померла у молодому віці. Івану Степановичу було дуже важко пережити це горе. З тих пір він так і не одружився. Намагався поставити на ноги дітей», – розпочав розмову пан Василь.

Чоловік каже, що Дід Майдан завжди був дуже справедливим, щоб там не було, відстоював свою думку. А ще завжди цікавився політикою, історією та економікою країни. Відвідував різноманітні форуми, семінари. Коли його запитували, навіщо це йому, відповідав: «А хіба можна байдуже ставитися до своєї країни». Тож не міг всидіти вдома, коли розпочався Майдан.

«Пам’ятаю, ми з ним зустрілися 29 листопада. Він сидів на Театральному майдані на лавочці. Довкола було чимало студентів, обговорювали політичну ситуацію в країні. Іван Степанович вже тоді казав, що люди не відступлять. Дуже вже вони розчарувалися у владі, не бачать майбутнього для України. Його слова підтримувала і молодь. Далі відбувся розгін студентів, побили сотні молодих людей. Країна ще більше згуртувалася і повстала. Тоді і в нашому місті почали об’єднуватися люди, на площу звозили бочки. Саме у них Дід Майдан з перших днів і розводив багаття. Все повторював: «Я палю, щоб тернополяни і гості міста не змерзли»…

Далі пан  Василь довго розповідав про ті буремні події, вони зринали у спогадах, мов калейдоскоп. Як протестували біля тернопільського «білого дому», змушували політиків піти на поступки, зблизитися з людьми. Як удома розгорнув справжній штаб. Він мешкає неподалік Тернопільської обласної ради, де щодня збиралися сотні людей. Щоб вони не мерзли, не голодували, він запрошував їх до себе додому, пригощав чаєм із канапками. Пригадує, що в його оселі неодноразово бував і Герой Небесної сотні Устим Голоднюк.

«Далі Іван Степанович вирішив поїхати в Київ. Пам’ятаю, перед від’їздом на свою мізерну пенсію накупив продуктів, щоб нагодувати майданівців. 18 лютого прибув до столиці. А 20 лютого його поранили під час снайперського обстрілу. Та, хвала Богу, хлопці дали йому бронежилет, лише завдяки цьому він залишився живий.

Я теж приїжджав до Києва. Ми разом з Дідом Майданом були в гостях у відомого художника, великого патріота України Григорія Бабійчука. Кілька днів поспіль разом були на Майдані».

Важко було, пригадує пан Василь, страшно. Однак Іван Степанович вирішив стояти до кінця. Коли ж розпочалися бойові дії на сході країни, Василь Болещук  з Дідом Майданом були першими в області, хто зголосився йти добровольцями на схід.

«Я вирушив у військкомат, дуже просив, щоб нас записали в лави добровольців. Однак не судилося. Відповіли, що вік уже не той, щоб воювати. Зізнаюся, Іван Степанович на мене образився, думав, що то через мене, мовляв, я не хотів, щоб він ішов воювати.

Далі, напевне, лише ми серед  жителів області поїхали на похорон до великого сина України, патріота генерала Кульчицького».

Василь Болещук розповідав про Діда Майдана ще чимало цікавого. Каже, чоловік, незважаючи на немолодий вік, відвідував усі важливі події в області, спілкувався з владою. Завжди був у курсі подій. У нього було ще чимало задумів, планів і мрій. Однак хронічні захворювання внесли у його долю свої корективи.

Так, 26 лютого серце Івана Степановича Мандрика, славетного Діда Майдана, перестало битися.   Цього року 17 червня Івану Степановичу виповнилося б 78 років…

Зоряна ДЕРКАЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*